Чжан Чжі-мін - Диверсія у гавані Фейюньган

В газетах на острові Лі читав, що селянам у Народному Китаї зараз живеться дуже погано. Проте не видно, щоб цій старенькій жилося скрутно.

Роздуми Лі Вань-фа урвав своєю появою Мічений. Дожовуючи шматок на ходу, він наказав Лі йти в будинок а сам відійшов до великого дерева. Не встиг він сісти в затінку, як почулись чиїсь кроки. З східного боку наближався якийсь чоловік. Невидимий за деревами, Сун глянув на будинок. Лі Вані фа не виходив. Може, збігати за ним? Але можна наразитися на небезпеку. Якщо Лі Вань-фа і схоплять, він однаково не знає таємниці.

Намагаючись не робити шуму, Мічений кинувся бігти. Уникаючи відкритих місць, не зупиняючись, він пробіг щось з п'ять лі і нарешті зупинився під деревами.

Оглянувся навколо і лишився задоволений. Місце це було звідусіль прикрите, тут можна було відпочити, обміркувати своє становище. Він підбив невеликий підсумок. Дорікати собі не було за що. «Пішов від Ван Хай-шена — вірно. Ліквідував зайвий тягар — У Де-гуя — теж вірно. Мене комуністи не піймали — дужу добре. Одне погано — не треба було, очевидно, так залишати Лі Вань-фа. Що ж зараз з ним може скоїтись? Якщо не потрапить у пазури до комуністів, на острів він пробиратися не наважиться: там йому загрожує, якщо не кара на горло, то в крайньому разі тюрма. Можливо, з'явиться з повинною… тоді шлях до Ван Хай-шена буде остаточно відрізаний. Подумавши про це, Мічений став ще більше злитися на себе. Одне його заспокоювало: ні Лі Вань-фа, ні Ван Хай-шен нічого не знали про справу і ніяких свідчень дати не можуть. Отже, перешкод для виконання завдання нема. Якщо він здійснить усе сам, то ще зможе й поторгуватися з Сунь Каем. Самого «майора», мабуть, буде замало.»

Сонячне проміння проникло крізь гілки дерев і почало припікати. Довелось перемінити місце.

Захотілося покурити. Дістав пачку з сигаретами — порожня. Зім'яв і кинув, неуважно озираючись довкола. Без курива він ні на що не здатний. Непокоїла думка, де б добути сигарет. Не знав, на що зважитись.

Трохи згодом Мічений помітив якийсь рух на схилі пагорба. Він швидко вихопив пістолет і причаївся за деревом. Побачив чоловіка, який ніс оберемок хмизу. Вдивившись, Сун Да-лун переконався, що його не могли посла ти комуністи — старий одяг, руки шкарубкі, як деревна кора, — і полегшено зітхнув. А що, коли в нього знайдеться закурити?

Чоловік повільно наближався. Це був хлопець на вигляд років двадцяти.

Сун Да-лун довго вагався, нарешті вийшов з укриття і гукнув:

— Вей!

Хлопець зупинився, злякано і підозріло дивлячись на незнайомого.

— Чи не знайдеться у тебе закурити, друже? — розв'язно спитав Мічений.

Хлопець допитливо глянув на нього і нічого не відповів.

— Ти не бійся? Я з Управління громадської безпеки, в горах за бандитами ганявся. Скінчилось куриво…

— Громадської безпеки? — хлопець ніби заспокоївся. — Я не курю, товаришу?

— А купити сигарет десь поблизу можна?

— Внизу, за три лі звідси, є кооперативна крамниця, там торгують тютюном.

Сун Да-лун розпитав хлопця, з якої він сім'ї, чим займається. Потім спитав:

— Як тебе звуть, братку?

— Мене звуть Ху-цза..

— Ось що, Ху-цза, — попросив Сун Да-лун, — я не можу піти звідси. Сходи, будь ласка, купи мені зо дві пачки сигарет.

Ху-цза глянув на свій оберемок хмизу. Він не знав, на що зважитися, бо вважав, що прохання незнайомого треба обов'язково виконати. Подумавши, він сказав:

— Віднесу додому хмиз, а потім схожу й куплю.

— А ти залиши хмиз тут, потім віднесеш. Ти не турбуйся, я в боргу не залишусь, подякую тобі…

Він витяг з кишені велику пачку грошей і дав хлопцеві одну асигнацію:

— Це на сигарети, — і далі відрахував ще дві, — а це тобі, щоб ти даремно не ходив…

Ху-цза відмовлявся, але Сун Да-лун поклав йому гроші в кишеню, кажучи:

— Йди швидше! Коли прийдеш і мене тут не буде, поклади сигарети на той камінь.

Ху-цза кинув хмиз і чимдуж побіг з гори.

Мічений не помилився: хлопець справді був звичайним селянином і не мав ніякого відношення до органів громадської безпеки.

Але материн диверсант помилився в іншому. Йому і на думку не могло спасти, що цей простий хлопець, який, здавалося, не мав ніякого уявлення про політику і за всіх попередніх режимів, напевне, постарався б не вплутуватись у справи властей, прийшовши в село, відразу ж побіжить до будинку сільського комітету.