Чжан Чжі-мін - Диверсія у гавані Фейюньган

Мічений підняв недокурок, розтер його між пальцями і з злістю сказав:

— Це чортів солдат був тут зовсім недавно, — тютюн не встиг як слід відволожитися…

— Чого він тут шукав? — похмуро спитав У Де-гуй.

— Чого б не шукав — наш притулок, здається, доведеться залишити:

— Ей, старший, — раптом вигукнув злякано У Де-гуй. — Наш тайник виявлено.

Сун одним стрибком опинився біля стіни. Камінь, що прикривав вузький лаз, було зсунуто вбік. Минулого разу, повертаючися з материка на острів, агенти залишили тут кілька пачок патронів і консерви.

— Сховище засічено, — задумливо пробурмотів Мічений і вигукнув: — Ходімо…

— Куди? — розгублено спитав Лі.

— На тому світі довідаєшся, куди! — відповів Мічений. Він і сам не знав, куди йти.

Минуло вже кілька годин відтоді, як агенти залишили печеру. Раптом почулися кроки. Притиснувшись до землі, вони напружено вдивлялися в пітьму. Звуки наростали, оточували їх звідусіль, наближалися. Довелося знову повзти, перетяти лісок, пробігти ущелиною між скель і знову видиратися гірським схилом. Несподівано зверху хтось крикнув:

— Стій! Хто йде!

Агенти мовчали. Один за одним прогриміли два постріли. Мічений поповз убік, за ним поповзли інші.

Ззаду знову пролунали постріли. Почувся свист куль.

У Де-гуй деякий час не відставав, але, відчувши гострий біль у нозі, зрозумів, що його поранено і нарешті побачив, що далі рухатися він не може.

— Да-лун, не можу йти! — процідив він крізь зуби.

— Можеш чи не можеш, а треба йти! Давай допоможемо, незабаром знайдемо якесь укриття.

Мічений і Лі підхопили У Де-гуя попід руки. Бандити довго пробиралися, блукаючи, поки нарешті не натрапили на вузьку печеру. Вони насилу змогли втиснутися туди. У Де-гуй лежав долілиць, як поранений звір, і облизував пересохлі губи. Тремтячи всім тілом, Лі Вань-фа пробурмотів:

— Х-х-холодно…

— Розкис! Селюк! — вилаявся Мічений.

У Де-гуй зубами відірвав клапоть від рукава.

Нога боліла, на лобі виступив холодний піт. Тепер ніщо не нагадувало колишнього бравого У Де-гуя. З допомогою Сун Да-луна він зробив собі перев'язку, скрикуючи від болю. Коли трохи полегшало, він жалібно промовив:

— А я таки справді не можу йти далі… Хіба ми з тобою не товаришували більш як рік? Сховай мене де-небудь на деякий час…

— Спокійніше, братику, — підбадьорив його Мічений. — Поки я живий, тобі хвилюватись нічого. Обстановка ускладнилася. Треба міняти план дій. Три чоловіки — велика мішень. Поки ще не розвиднілося, ми повинні розосередитись. — Мічений обійняв пораненого за плечі. — Ти тут з день відпочинеш. Місце надійне, рана не дуже серйозна. Приймеш ліки — на ранок полегшає. Завтра вночі ми тут поблизу зустрінемось.

Сун дістав карту, увімкнув загорнутий у червону ганчірку ліхтарик.

— Приблизно за три лі [9] Лі — міра довжини, що дорівнює 576 метрам. звідси на південний схід, за горою, — кумирня. Сигнал для зв'язку — тричі ляснути в долоні: один раз — гучно, два — тихо.

Відіславши Лі Вань-фа перевірити, чи не чутно погоні, Мічений сказав У Де-гую:

— Відпочинеш тут, сил наберешся, — він витяг з кишені коробочку. — Американці вміють виготовляти ліки… Приймеш і забудеш, що існує на світі біль. Прийми відразу дві штуки.

У Де-гуй поклав таблетки в рот. Лице його перекривилося.

— Гірко?

— Ніколи в житті не ковтав подібної гидоти!

— Нічого, зате швидко діє.

Раптом У Де-гуй зігнувся і притис руки до живота. Обличчя його спотворила гримаса болю. Він рвонувся до Міченого, витягнувши чіпкі, довгі пальці і бурмочучи щось нерозбірливе. Зуби У Де-гуя цокотіли… Але цей спалах енергії був останнім. Агент прихилився до стіни і, чіпляючися за каміння, почав опускатись на землю.

Коли Лі повернувся, Мічений стояв на колінах і обшукував кишені померлого.

— Рана виявилась смертельною. Хто б міг подумати? Отруєна куля. В американців є такі, чому б і комуністам їх не мати? А втім, коли б він потрапив до них живим, довелося б погано і йому, і… нам. — Він потяг Лі Вань-фа до виходу.

Начальник Ма ще раз перечитав телеграму із Чандуня.

Трьох агентів, котрі прибули з Гонконга, було схоплено. Керівник групи помер через кілька хвилин від рани, одержаної під час перестрілки. Інші два чанкайшісти, очевидно, не знали про подробиці завдання. Їм було відомо лише те, що диверсія мала бути скерована проти гавані Фейюньган.

Начальник сховав телеграму і знову почав розглядати карту. Маленькі білі прапорці і позначки олівцем тіснили одне одного на тій частині карти, де були позначені скелі, що оточували бухту. На одному з прапорців був червоний хрестик. Значок цей стояв біля печери, куди на світанку собака привів двох прикордонників. Все те, що було знайдене на тілі У Де-гуя, лежало тепер в ящику стола начальника Ма. Але ніяких нових висновків зробити йому не пощастило.