Чжан Чжі-мін - Диверсія у гавані Фейюньган

— Матусю! Скільки чоловік у вашій сім'ї? — спитав чоловічий голос.

— Твоє, товаришу. — Це був голос господині дому.

— А гостей у вас нема?

— Ні, товаришу. Не живуть у нас ні родичі, ні друзі.

— Якщо так, то видамо тобі сто десять цзіней [8] Цзінь — міра ваги, що дорівнює 0,5 кілограма. зерна. Як ти гадаєш, вистачить? Якщо не вистачить, можна ще додати…

— Досить, нащо нам більше. Ми й так усього не з'їдаємо, залишається…

— Ну гаразд, до побачення!

— От бачите, які справи! — сказав Ван. — А ви ще збираєтесь виходити. Не можна й кроку вам ступити. Голубе Сун, скажи, що нам тепер робити? Я нічим не можу зарадити. Вночі повернусь, тоді…

— Що робити? Цілком ясно, що виходити не можна. — Сун Да-лун опустив голову, вигляд у нього був далеко не хвацький.

— А моя мати все переживає, вона в мене боягузка… Вимагає, щоб я поквапив вас. Легко сказати «поквапив». А як це зробити?

— Ти й так для нас зробив чимало, — сказав Сун Да-лун.

— Але чим я зараз можу допомогти?.. Виходить, що увійти легше, ніж вийти.

— І те й друге нелегко. Якби не ти, хіба ми могли б так вільно дістатися сюди!..

— Нічого я особливого не зробив, а коли говорити про те, що зараз вийшло, то справа зовсім кепська. Адже вибратися звідси поки що неможливо…

— Не будемо піддаватися паніці. Скажи своїй матусі, нехай заспокоїться..

Не встиг Сун Да-лун доказати, як зовні почувся шум, розмовляли тепер ще голосніше, ніж раніше. Хтось гукнув:

— Огляньте задній двір!

Люди підійшли до самого погреба. Лі Вань-фа пополотнів як папір, навіть у бувалого Сун Да-луна забігали по спині мурашки.

— Які чудові квіти! — почувся жіночий голос. — Тітонько, нарвіть нам трохи.

— Ці квіти наша А-фин викохала, вона їх дуже любить. Без її згоди я не можу рвати.

Хтось сказав:

— Ну що ж, санітарний стан у вас дуже добрий… — Кроки поступово стихли.

Диверсанти дістали можливість перевести дух, але почували себе надзвичайно погано. Ван Хай-шен пояснив:

— Це санітарна комісія.

У Де-гуй знову не витримав:

— Голубе Сун, швидко приймай рішення!

Ван Хай-шен вирішив більше ні про що не запитувати.

— Відпочиньте, — сказав він, — а я піду погляну.

Він вибрався з погреба. Надворі смеркалося. Давши господарці якісь вказівки, він пішов в Управління громадської безпеки. Піднявся на другий поверх і зайшов у кабінет начальника.

Письмовий стіл, телефон, книги, диван, сейф, багато стільців — такі були меблі у великій кімнаті. З широкого вікна відкривався краєвид нічного міста на березі моря. Зірки в синьому високому небі лили холодне сяйво. Тиша.

Проте на душі у Ван Хай-шена був неспокій. На німе запитання начальника він схвильовано відповів:

— Звичайно, нічого не з'ясував… По-моєму, щоб попередити диверсію, треба все-таки їх заарештувати…

Ма запропонував Вану сісти і, заспокоюючи його, сказав:

— Ми вжили деяких запобіжних заходів у тих місцях, де вони можуть вчинити диверсію. Потрібно дати цим мерзотникам тимчасову свободу дій. Нехай нарешті розкриють свої плани і зв'язки.

— Але вони не наважуються виходити…

— Нічого, ми примусимо їх це зробити. Ма почав був розповідати про свій план, але увійшов співробітник і доповів, що літня жінка просить негайно прийняти її у дуже важливій справі.

— Нехай увійде!

Жінка швидко увійшла в кабінет. Це була мати Хай-фин. Начальник підвівся їй назустріч і запропонував стільця. Але вона й не збиралася сідати:

— Погані люди втекли!

— Втекли? — в один голос спитали Ма і Хай-шен.

— Дозвольте? Я дожену їх! — Ван Хай-шеи збирався вже йти з кабінету.

Ма затримав його:

— Не поспішай. Жінка розповідала далі:

— Я принесла їм води, а Сун питає, куди пішов А-шен. Я сказала, що вдень йому ніколи було і що він зараз пішов купити для них їжі. Він питає, де Афин, а я відповіла, що вона пішла у вечірню школу. «А у вас завжди такий галас?» — питає він. Боячись, що вони підуть, я відповіла… я почала їх заспокоювати, а він каже: «Неспокійно тобі через нас. Прийде Хай-шен, скажи йому, що ми пішли далі днів на два»… Сказав це, а після того вони вилізли й пішли. Що ж мені було робити? Не могла ж їх силою затримати!

— Ви зробили цілком вірно. Перешкодити їм ви не могли.

— Начальнику! У всьому я сама винна, — говорила жінка, хвилюючись і збиваючись, — коли Хай-шен ішов з дому, він мені наказав негайно вас сповістити, якщо вони надумають піти від нас. А я, дурна, злякалась і запізнилася…

— Моя провина! — заперечив Хай-шен. — Насамперед моя…