Чжан Чжі-мін - Диверсія у гавані Фейюньган

Перший час мати з дочкою заробляли на життя тим, що ходили по квартирах і шили людям скромний одяг.

Потім мати й дочка, якій щойно минуло чотирнадцять років, почали допомагати рибалкам.

Ось тоді й з'явився в сім'ї веселий і дужий хлопець — брат Хай-шен. Мати розповідала, що дуже давно, в страшний голодний рік, вони з чоловіком віддали маленького сина своїм далеким родичам, котрі жили в Шанхаї. Там хлопець і виховувався. З сімнадцяти літ він воював у частинах Народно-визвольної армії і лише тепер повернувся в рідну сім'ю. Хай-шен вступив у риболовецьку артіль, а коли організувався кооператив, записався одним із перших. Як видно, Ван уже встиг на своєму короткому віку як слід порибалити. Всі сусіди в один голос запевняли, що ловити з ним просто насолода.

Дівчинка швидко звикла до брата. Минуло небагато часу, і їй уже здалося, що Ван живе з ними мало не з самого дня її народження. Але якось мати сказала А-фин:

— Тепер, дочко, ти стала дорослою, і я можу тобі довірити таємницю. Ван Хай-шен — не родич нам. Так потрібно, щоб він жив у нашій сім'ї і щоб усі навколо думали, що він — твій рідний брат…

Та якщо потрібно, нехай буде й так. Але тепер, коли він надовго йшов у море і повертався, серце дівчини билося особливо тривожно. Вона догадувалась, з якою небезпекою пов'язане життя її брата — небрата.

Проте попередньої безпосередності в їх відносинах уже не було. Вона не зустрічала Хай-шена на порозі з веселими вигуками. Проводжаючи його в дорогу, не обнімала і не говорила ласкавих слів. Мати суворо дорікала дочці за це, а сам Хай-шен довго розмовляв з нею, пояснюючи, яку небезпеку може Хай-фин накликати і на себе, і на нього, коли в кого-небудь виникне сумнів щодо їхньої кровної спорідненості…

Раптом Хай-фин схопилася з місця. Вона в думці вилаяла себе за те, що, замислившись, зовсім забула, що Хай-шен досі сидить в брудному, мокрому після подорожі одязі. Вона квапливо відчинила скриню і дістала чистий костюм.

— Швидше надягай! Ти з ніг до голови пропах смердючою рибою.

— Просто довелося відвідати тухлі місця! — пожартував він, уважно розглядаючи костюм.

— Надягай! Його носив батько, коли був молодим.

— Від чого все-таки він помер? — спитав Хай-шен.

— Ніхто не знає, його забрали гомінданівці. Він десь кілька днів працював, а коли повернувся додому — не міг і слова вимовити. Так і помер, нічого не сказавши.

У будиночку, недалеко від міського Управління громадської безпеки, в маленькій кімнаті з щільно зачиненими вікнами і дверима, було чути приглушені голоси:

— Треба діяти негайно!

— Як це — діяти?

— А так! Коли прибули, треба братися за діло…

— Не поспішай. Померти завжди встигнеш!

— Не боюся я смерті! Вовків боятися — в ліс не ходити! Поясни мені завдання, і я сам піду.

— А ми що, вже непридатні?

— Для чого, власне кажучи, ми сюди прибули? Невже для того, щоб відсиджуватись у цьому вогкому погребі?

— Навіщо прибули, довідаєшся, коли настане час. Якщо буде потрібно, скажу… Сьогодні вночі нічого не вийде, треба спочатку виспатись, відпочити. А завтра? Вдень, це й дурневі зрозуміло, діяти не можна, а увечері про це поговоримо!

… Ван Хай-шен за знаком начальника вимкнув вмонтований у стіну невеличкий репродуктор і спитав:

— Ви все розібрали? Зрозуміло, хто що казав — котрий з них голос Сун Да-луна, котрий У Де-гуя, і Лі Вань-фа?

— Все ясно, — відповів чоловік міцної будови, років сорока, з виразними очима, над якими нависли кудлаті брови.

Він заклав руки за спину і повільно пройшовся туди й сюди. Це був начальник Управління громадської безпеки міста товариш Ма.

— З усього цього можна встановити лише те, що раніше завтрашнього вечора вони нічого не розпочинатимуть, — замислено сказав він. — Але що саме вони збираються робити? Ось у чому справа.

Він притягнув Ван Хай-шена до себе, посадив за стіл і сказав:

— Ану, хлопче, розкажи про всю свою подорож спочатку й до кінця.

Ван Хай-шен докладно розповів про своє перебування на Давандао. Коли він дійшов до особистої зустрічі з хазяїном Сунем, Ма дістав із портфеля фотографію і показав її Ван Хай-шену.

— Цей?

— Так, це він.

— Про що він говорив?

— Мені він сказав лише кілька слів.

Товариш Ма міркував: «Той факт, що «завдання» Сун Да-луну поставив особисто Сунь Кай, свідчить про те, що доручення дуже важливе. В нашому розпорядженні, на жаль, ще немає достатніх даних. Чого прибув ворог? Як він збирається діяти?»