Чжан Чжі-мін - Диверсія у гавані Фейюньган

— Та годі вам! Ніхто з вас не винен, — перебив їх Ма.

Але жінка не могла заспокоїтися:

— Тепер їх не догнати! Я занадто довго бігла сюди. По дорозі мене зустріла А-фин. Почувши, що бандити втекли, вона з дурного розуму кинулася їх доганяти.

— Це дуже погано! — начальник Ма нахмурив брови. — Таке переслідування з боку Хай-фин може викликати у ворогів небажану підозру. Крім того, їй загрожує серйозна небезпека: ворог може зважитися на все…

— Дозвольте мені піти? — знову попросив Хай-шен.

— Тобі? Не дозволяю!

Трохи подумавши, начальник сказав:

— Західний берег ріки ми контролюємо, там їм не пройти. До міста йти вони не наважаться, а в порт — тим більше. Залишаються тільки гори… — Він звернувся до жінки:

— Нічого, нікуди вони не втечуть! Йдіть, відпочивайте.

Хай-фин перетяла стежку, пройшла рисовим полем і заглибилась у бамбуковий лісок. Нічний вітер породжував незрозумілі шелест і шарудіння. Було страшно… Дівчина багато разів падала, схоплювалася на ноги і знову дерлась на гору, долаючи перешкоди. Біля берега ручаю вона помітила у грузькому мулі свіжі сліди. Не задумуючись, Хай-фин кинулася в холодну воду. Обламані гілки ліани підказали дівчині, що в цьому місці бандити почали підніматися на гору. Чіпляючись за гілки, вона почала видиратися вгору по схилу.

Хай-фин і сама не знала, що вона зробить, коли побачить агентів. Дівчиною керувало лише одне почуття: не відставати, не губити сліду. На мить серце її стислося від страху: адже бандити могли вбити її… Та вона відігнала цю думку.

Ноги ковзали, з-під підошов осипалися камінці. Кілька разів дівчина хапалась за пересохлі торішні стебла; вони легко обламувалися, залишалися в руках, і Хай-фин з великими труднощами зберігала рівновагу.

В темряві було важко визначити, чи високо ще треба буде дертися вгору. Раптом дівчина почула окрик:

— Стій? Хто йде?

— Це я, А-фин, — тремтячим голосом відповіла дівчина.

Блиснув промінь ліхтарика.

З-за кам'яної брили вийшов У Де-гуй і спитав голосом, котрий не передвіщав нічого доброго:

— Чого прийшла?

— Мати послала. Покликати вас.

— Мати? — посміхнувся агент. — А чи не звуть цю матір комуністами? Гаразд, підійди… — Він поманив її рукою…

Примусивши себе, дівчина підійшла. Вітер куйовдив її розпатлану косу. А-фин жалібно, проте твердо докорила:

— Безсовісні! Вас годували, напували, головою ризикували, переховували, а ви нас підвести хочете.

— Тихше! — наказав У Де-гуй. З-за дерев вийшли Мічений і Лі.

— Ах, це ти, А-фин! — сказав старший групи, ховаючи пістолет. — Яким вітром занесло тебе так високо?

— Тут скрізь війська Визвольної армії і народного ополчення, — відповіла А-фин. — Ви можете їм до рук потрапити і підвести всю нашу сім'ю…

Мічений засміявся:

— Не хвилюйся, сестричко. Ми вийшли трохи подихати свіжим повітрям. За два дні ми повернемось. Ваша сім'я може спати спокійно: нам самим немає ніякої рації потрапляти в пазури до комуністів…

«Мабуть, мати вже встигла зчинити тривогу, — подумала А-фин, — і зараз люди поспішають по моїх слідах. Треба виграти час. якомога довше затримати бандитів».

Спокійний, майже дружелюбний тон Міченого надав дівчині бадьорості.

— Послухайте, — сказала вона. — Я про-1 веду вас назад найближчою дорогою, якої тут ніхто не знає. Зараз темно, і ви зможете І непомітно повернутися в яму.

— Вибач, люба, — несподівано різко крикнув Сун, — у нас нема часу для розмов навіть з такими красунями, як ти.

Точним невловимим рухом він схопив А-фин за руку і вивернув її за спину. Дівчина відчула, як тверда, шершава вірьовка схопила її зап'ястя.

— Що ви робите? — злякано скрикнула А-фин.

— Замовчи, дурепо! — крикнув У Де-гуй. В руці він тримав пістолет. — Їй ще не подобається! Рішити та й по всьому!..

— Пустіть мене! — плакала дівчина. — Брат вам цього не простить.

— Брат розумніший за тебе, — спокійно заперечив Мічений. — Він розуміє, ідо завтра йому, можливо, доведеться діяти так само, як і нам.

У Де-гуй притис дуло пістолета до лоба А-фин:

— Ще слово, й тобі кінець…

Він вирвав підкладку з своєї кепки, всунув кляп у рот дівчині і міцно прив'язав її до дерева.

Ще мить, і бандити зникли в темряві…

Хай-фин рвонулась в один, потім у другий бік, але звільнитися від вірьовок не змогла. «Кінець, — лякала страшна думка. — Куди ж вони втекли?»