Григор Угаров - Слідами вигнанця

© http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література

З болгарської переклав ІВАН БІЛИК

Малювали АНАТОЛЬ СИЛАЄВ та ЄВГЕН ГОНЧАРЕНКО

Перекладено з видання: Григор Угаров. По следите на заточеника. Народна култура. София. 1956

Капітан Сілва Порту. Гонсалві та негреня Домбо. Протока Сліз. Корабельна катастрофа. Капітан не дотримує слова

Анічогісінько не віщувало близької небезпеки.

Сонце стояло на вечірньому прузі. Небокрай палахкотів жовтогарячою загравою. Морська гладінь ледь тремтіла. Тільки де-не-де скипала кучерява хвилька, блиснувши проти сонця розпеченим сріблом. Повільно танув за кормою молочно-білий слід корабля. Всю неосяжну морську широчінь немовби затягало прозорим рудуватим серпанком. Але небо лишалось синє, глибоке і ясне. Попелястої примари урагану не було й згадки. Тільки поволі дужчав вітер, напинав вітрила, й сумно порипували щогли.

Ще й досі не видно було суходолу, але чайки зграями прилітали назустріч кораблеві й сідали на лаштунках. Це були перші провісники материка.

І незабаром матроси, які щойно заступили на вахту, помітили на обрії невиразну темну смужку берега…

У такий на диво сприятливий час торговельне судно «Реженерадуш» [1] Реженерадуш (порт.) — Відродження. поверталося з далекої плавби. Старий морський вовк Сілва Порту, капітан корабля, вже втретє огинав Мис Доброї Надії. Після повстання 1846 року [2] У середині XIX сторіччя в Португалії при владі стояли помірковані партії, які підтримували конституцію. Але це не відповідало інтересам дворян, духівництва й феодалів. Вони згуртувались навколо ватажка консервативної партії Кости Кабралу й учинили переворот. Після перевороту спалахнуло збройне повстання під назвою «Марія да Фонте», яке у вересні 1846 року було жорстоко придушене урядовими військами за активною підтримкою англійського флоту. , що в ньому він бився на боці «вересневців», Сілва Порту жив як вигнанець і відтоді не кидав якоря в жодному португальському порту. Він водив корабель між містами Рангун і Джібуті, звідки вантажі іншим судном переправлялися в Лісабон. Ці роки капітан тричі борознив Атлантичний океан і за наказом фірми доходив аж до Бенгалі.

Цього разу Сілва Порту не мав підстави скаржитись на долю: і екіпаж, і сама барка [3] Барка — корабель з кількома рейовими та однією вилковою щоглою. поверталися з рейсу в належній формі. Тільки в капітана й досі ще не гоїлася рана на лівій нозі.

Цей сивий шістдесятирічний бородань з почорнілим од морських вітрів обличчям, з капшучками під очима, присадкуватий і кремезний, мов одлитий з чавуну, й досі був жвавий, прудкий і рухливий, як і тоді, коли вперше зійшов на корабельну палубу.

Народився Сілва Порту в портовому містечку Албуфейра у нестатковитій родині. Змалечку лишившись сиротою, Сілва виріс серед таких самих, як і він, голоребрих безпритульників на березі моря. Змінивши безліч професій і хазяїв, нарешті потрапив на корабель, його взяли юнгою, бо в ньому таки відчувалась успадкована від діда-прадіда матроська кров.

Коли згодом Сілва Порту став командувати кораблем, то добрав собі екіпаж з гурту своїх давніх знайомих — колишніх волоцюг та безпритульників. Молодий капітан перший у всьому португальському флоті скасував споконвічну «корабельну кішку» [4] «Корабельна кішка» — плетений канчук, що ним карали матросів. . І на йото кораблі за всі роки не трапилося жодного заколоту чи бодай спалаху невдоволення. Сілва Порту був людина справедлива й жив з екіпажем у злагоді.

В часину доброго гумору, закусивши зубами цибук куценької люльки з бляшаним ковпачком, він був не від того, щоб попишатися своїми кревними зв'язками з Васко да Гамою [5] Васко да Гама (1469–1524) — португальський мореплавець, що відкрив морський шлях до Індії через Атлантичний океан. Жорстокими методами зав'язав торговельні стосунки з Індією, поклавши початок європейській загарбницькій політиці в цій країні.