. Багато хто сумнівавсь у цих зв'язках. Але Сілва Порту й сам давно вже здобув собі славу мужнього й досвідченого моряка, який без ніякої лоції
[6] Лоція — навігаційна карта.
, мов долоню власної правиці, знав океанські шляхи, небезпечні місця з підводними рифами й напрямки усіх вітрів, а найголовніше — якимось вовчим нюхом наперед відчував наближення бурі, навіть коли море здавалось найбезневиннішим.
Останнім часом капітана в рейсах супроводжував його одинак Гонсалві. Батько й син мов дві краплини води були схожі одне на одного. Хлопець видався такий самий мизатий, куцов'язий і кремезний, із сміливими ясно-зеленими котячими очима…
Цього разу корабель повертався з новою людиною на борту — восьмирічним негреням Домбом, тоненьким і гнучким, як пальмовий пагін, з чорною, мов базальт, шкірою й дрібнюсенькими кучериками на голові. Лише крейдяно-білі зуби блищали в хлопчика на виду.
Його знайшли матроси в мангровому лісі на березі океану. Здичавіле, мов звірятко, хлоп'я блукало джунглями, їло дикі плоди, спало в гілляччі на деревах. Спершу Домбо злякався білих людей, заверещав і почав прудко спинатися на дерево. Але Гонсалві зсадив його звідти й відніс на корабель. Дорогою хлоп'я пручалось, намагалось вкусити Гонсалві в руку й видертись на волю. Тільки коли Гонсалві пустив хлоп'я на палубу й нагодував, воно переконалося, що білі люди не збираються його вбивати.
Спершу Домбо тікав од матросів, ховався по закутках і звідти злякано глипав на всі боки очима. Лише як підходив Гонсалві і брав його за руку, Домбо довірливо йшов слідком за ним.
Кожна річ на кораблі дивувала й жахала малого. Попомучився Гонсалві, доки змусив його торкнутись вінчестера. Тремтячи всім тілом, Домбо нарешті доторкнувся пальцем до приклада — й ураз відсахнувсь, неначе впікся. А коли Гонсалві вистрілив з вінчестера в акулу, негреня пронизливо заверещало, впало долілиць на палубу й довго лежало, мов неживе.
Поступово між Домбом і Гонсалві виникла міцна дружба. Домбо виявивсь тямущий і меткий хлопчина, швидко оговтався серед білих і почав потроху розуміти їхню мову.
А згодом Гонсалві дещо довідався про життя негреняти. Вперше Домбо побачив білу людину, як батько татуював його. А татуюють негренят після семи великих дощів, тобто, коли дитині піде восьмий рік. Леопарди, як називав Домбо португальських колоністів, удерлись до лібати [7] Лібата — тубільне селище.
, коли після дощів уперше зійшов повний місяць. Вони заходилися стріляти в людей з «вогненних луків». Потім підпалили очеретяні хижки. А тоді похапали всіх чоловіків племені й закували в залізні кайдани.
Домбо на власні очі бачив, як один білий напасник розтрощив череп його матері, й вона впала на землю. Хлопчик плачучи метнувся до матері, але в обличчя йому блимнуло чорне око «вогненного лука». Домбо злякавсь, майнув чагарями у джунглі, сховавсь у сухому листі й звідти стежив за тим, що діється в лібаті. Над хатинами шугало в небо полум'я. Двоє білих схопили Домбового батька за допомогою ласо, неначе антилопу гну, й спробували скрутити мотузком, але батько був дужий і повалив з ніг одного напасника. Та другий ударив батька в живіт, і той упав у траву, перехнябившись навпіл. Тоді бранцеві накинули на шию зашморг і потягли кудись, мов дику антилопу…
Цілий місяць Домбо відмовлявся користуватись ложкою та виделкою і їв по-тубільному — шматочки м'яса брав просто пальцями, а юшку випивав з тарілки нахильці, як колись пив прохолодний сік кокосових горіхів.
Але далі так тривати не могло. Домбо був член екіпажу, й Сілва Порту наказав, аби хлопчина обідав разом з усіма матросами в кают-компанії. Гонсалві заходивсь навчати хлопчика гарних манер. За столом він сідав поруч негреняти, давав йому в руки ложку й показував, як нею орудувати. Розмовляли вони здебільша на мигах, але розуміли один одного добре.
Так поволеньки мале негреня оббувалося серед білих людей, призвичаювалось до корабельного ладу й з допомогою Гонсалві почало потроху виконувати деяку корисну роботу. І невдовзі Домбо став на кораблі юнгою.
Але вперше Домбо відчув себе по-справжньому щасливим, коли Гонсалві подарував йому спис, лук із стрілою та марімбу — однострунний негритянський музичний інструмент. Хлопчик ухопив марімбу, наче щось рідне й дороге, заверещав і заходився радісно стрибати навколо Гонсалві, ляскаючи себе руками по колінах. Звідтоді він ані на мить не розлучався з марімбою, луком і стрілою.
Читать дальше