Григор Угаров - Слідами вигнанця

Колись із Петербурга, де Павел коштом громади вчився в університеті, він надіслав російському послові в Туреччині прохання розшукати батька, але відповідь прийшла невтішна: розшуки не дали ніяких наслідків…

Павел ішов нога за ногою й з цікавістю роздивлявсь адміністративні споруди, старовинні будиночки, джамії [14] Джамія (араб.) — мечеть. з мінаретами. Вуличка привела його до митниці Каракьой — крізь митницю проходили всі, хто приїздив до Туреччини. Потому Павел звернув до першої-ліпшої кав'ярні.

Кав'ярня була майже порожня. За одним розхитаним столиком запально сперечалися двоє чужоземців, як судити з мови, французів. Очевидно, то були комерсанти, бо йшлося про якусь комбінацію з дорогими перськими килимами. Знехотя Павел підслухав їхню розмову й посміхнувся, але іноземці помітили це й, перемигнувшися, перейшли на португальську. А що Балканов непогано знав і португальську — в Росії-бо він жив з двома емігрантами-португальцями, то пересів у інший куток.

Кав'ярня була мала й присадкувата, з задимленою стелею. В глибині стояв старезний шинквас, на якому виблискували білі порцелянові кухлики, філіжанки, мідні таці, великий самовар, а з-за них виглядав беззубий капловухий дідусь.

Крізь маленьке віконечко злодійкувато продирався сніп сонячних променів і грав м'якими барвами величезного перського килима. Побіч висіли старовинні, засиджені мухами картини в побляклих від часу рамцях, з павутинням у кутках. Оздоблення кав'ярні доповнювали два квадратні дзеркала в темних бронзових оправах.

І столи, й ослінчики, й трухлява підлога — все було старе й почорніле від часу, як і сам власник кав'ярні Шериф-ага [15] Ага — пан. .

Двоє довгобородих сивих чоловіків у червоних фесках сиділи по-турецькому й мовчки курили наргіле [16] Наргіле — пристрій на куріння тютюну, розповсюджений на Сході. , байдуже дивлячись поперед себе. Навіть коли зайшов Павел і сів за стіл навпроти, старі й не глянули на нього. Тільки білий кіт, який куняв побіч них, розплющив спочатку одне зелене око, потім друге й знову зажмурився, прядучи безкінечну нитку своїм невидимим веретеном.

Чужоземні торгівці двічі підкликали власника кав'ярні. Шериф-ага прудко схоплювався з-за шинкваса, наставляв долоню до вуха, щоб краще чути замовлення, а тоді швиденько дріботів поміж столиками.

Павел дивився на цього благенького згорбленого дідуся з круглим безбородим і зморшкуватим обличчям, і йому здавалося, наче Шериф-ага не ходить, а плаває по рипучих трухлявих дошках підлоги.

Павел замовив каву. Старий приніс філіжанку на темній срібній таці, поставив на стіл і хутенько почовгав назад до шинкваса. Цю мить двері з гуркотом розчинились. Увійшло двоє. Попереду виступав куцов'язий і невисокий, але кремезний матрос із бакенбардами, а за ним дріботіло худеньке та високе напівголе негреня, з маленькими білими мушлічками у вухах.

Чоловік з бакенбардами мав на собі форму матроса португальського торговельного флоту. Він зупинився посеред кав'ярні, міцно розставивши ноги, й оглянувся довкола, неначе кого шукав. І тільки коли за самоваром ворухнулася голова старого, гукнув:

— Шериф-ага, гел бурда! [17] Гел бурда (тур.) — іди сюди.

Старий метнувся до гостя, випроставши, мов крильця, коротенькі руки й раз у раз відбиваючи глибокі темане [18] Темане (тур.) — уклін. . Португалець нахилився й шепнув йому щось на вухо. Шериф-ага схвально закивав головою.

Негреня тим часом з цікавістю роздивлялося блискучий самовар та буркотливе наргіле двох старих курців. Потім глянуло на тих торгівців, що й досі сперечалися за перські килими, й на білого кота, який з неменшою цікавістю стежив зеленими очима за дивним відвідувачем. Негреня пройшлося вздовж кав'ярні, зупинилось перед опудалом сокола, поторкало чорною рукою м'який килим на стіні, обернулося й випадково зустрілось поглядом з таким самим негреням. Від несподіванки хлопча стрепенулося, на обличчі йому застиг переляк, воно озирнулось, шукаючи очима матроса, а тоді раптом збагнуло, що в люстрі то його власне зображення, й довго здивовано розглядало себе. Потім відсахнулось од люстра, бо помітило, що на нього дивиться географ і всміхається. Воно кілька разів глипнуло на незнайомого й знову заходилося розглядати кав'ярню. Все в цьому приміщенні здавалося хлопчаті дивне та незвичне.

Матрос, очевидячки, закінчив розмову, бо Шериф-ага приклав правицю до серця й знову низько вклонився. Матрос змахнув широкою, мов ведмежа лапа, рукою, швидко повернувся й вийшов. Негреня вибігло слідом за ним.