Григор Угаров - Слідами вигнанця

Провівши їх байдужим поглядом, Павел допив каву, залишив на столі монету й собі подався на вулицю, вже геть забувши про двох відвідувачів.

Цю мить йому й на думку не спадало, що зустрінеться з ними вдруге й ця зустріч буде для нього вирішальна…

Цілий тиждень порпався Павел Балканов журналах та щоденниках поліційних управлінь, гортав документи старих в'язниць в Едікуле, перекидав гори судових архівів, але ніде не знайшов і згадки про свого батька.

Нарешті він удруге звернувся до російського посла з проханням розшукати старого Балкана дипломатичними каналами.

Минув ще тиждень. Балканов напружено шукав далі. З дому виходив рано, повертався пізно.

Якось надвечір Павел мало не зіткнувся у дверях заїжджого двору з молодим високим козаком. Той був стрункий і туго підперезаний паском, у блискучих чоботях і шапці набакир, з-під якої стирчав буйний русявий чуб.

— Пане, почекайте, будь ласка! — почув Павел позад себе російською мовою, але не обернувся, бо гадав, що козак звертається до когось іншого.

Але, тільки-но Балканов ступив на східці, хтось обережно торкнув його за рукав. Озирнувшись, Балканов побачив усміхненого козака.

— Будь ласка! — сказав козак, витягай з кишені галіфе запечатаний пакет. Потім відступив на крок і зачекав. Павел тремтячими пальцями розірвав конверт і прочитав лист, помережаний великим чітким почерком самого посла. Той сповіщав, що за наведеними довідками Донча Балкана дійсно 1878 року було перевезено до Стамбула, але тепер проти його прізвища зазначено: «виписаний»…

Подякувавши козакові, Павел пішов до своєї кімнати. Прочитавши листа ще раз, замислився. Лишалась остання надія — навідатись до Бал Капан-хана, заїзду, де колись збиралися ремісники — болгари Стамбула.

Наступного дня Балканов довго блукав лабіринтами старого Стамбула поблизу порту Золотий Ріг, доки нарешті знайшов той заїзд. Увійшов крізь важку залізну браму, що хрипко й протягло зарипіла. Перед Павловими очима виросла величезна двоповерхова старовинна споруда, вкрита дебелою іржавою бляхою, ніби поросла темно-рудою пліснявою. Справжній караван-сарай! [19] Караван - сарай — стародавній заїзд на Сході.

На подвір'ї тхнуло сирістю, трухлявою деревиною й кавою.

Павел зупинився, охоплений хвилюванням. То оце й є те саме старе «консулате», як називали колись Бал Капан-хан стамбульські болгари?

Біля дверей стояв ревний вартовий караван-сарая, який звечора замикав, а зранку відмикав приміщення довжелезним ключем.

Все тут було таке, як розповідали колись копривштицькі абаджії. Прямокутна споруда скидалась на прадавню фортецю з потемнілого каменю. Вздовж стін першого поверху чергувалися двері й вікна напівтемних і сирих крамничок та майстереньок, позачинених на прогоничі й позамиканих. Широкі кам'яні східці вели до склепистого другого поверху, де містилися конторки ремісників та крамарів. Їхні вікна й пороги виходили просто на терасу, що оперізувала поверх з усіх чотирьох боків. Кожна конторка колись мала окуті залізом двері, а за конторкою містилася маленька келійка з ліжком.

Павел зайшов на бруковане подвір'я, й кожен його крок відбивався дзвінкою луною. Павлові пригадалися всі події, пов'язані з оцим історичним місцем. Десь тут має бути кімнатка, що в ній мешкав книговидавець Іван Богоров. А отам скраю була келійка, в якій прийнято рішення розпочати боротьбу за незалежність від грецького духівництва… Цими сходами не раз підіймався фундатор болгарської поезії Петко Славейков.

Навпроти Бал Капан-хана, на вулиці Тахта-кале, 10, містилася книгарня Болгарського друкарського товариства «Промишленіє», звідки література рідною мовою розповсюджувалася по всій Болгарії. Трохи далі була редакція газети «Македонія»», що її випускав поет Пенчо Славейков, син старого Петка.

Тут зустрічалися революціонери з усіх куточків Болгарії. Дехто приходив сюди під чужим прізвищем, про людське око пропонував сорочки, сукно, котленські рядна, чіпровські килими тощо, а вночі, в темних кімнатках караван-сарая, при тьмяному світлі лойової свічки готувалися сміливі змови й повстання проти оттоманської [20] Оттоманська імперія — офіційна назва турецької держави до 1922 р. влади.

Тепер це старе бунтівниче гніздо було сумне й занедбане. Тільки горобці билися на брукові, дзвінко цвірінькаючи й тріпочучи крильцями, але згодом птаство знялося й сивою зграйкою розтануло за мурами.