Михайло Зуєв-Ординець - Царський курйоз

Пан великий посол, що в запалі переговорів звівся на коліна, злякано осів на п’яти. Від такого афронту дуже збентежився і, щоб приховати це, гучно висякався. І одразу ж під високою стелею трубою єрихонською загула луна. Знітившись ще більше, Петро Андрійович розгублено крякнув, і знову в мертвій тиші загуло під стелею. Арапченя не стрималось і тоненько хихикнуло. Амбасадор від цього зовсім підупав духом. Сидів притихлий, ніяково крутячи в пальцях табакерку. Від солодкої липкої нуги [6] Нуга (франц.) — кондитерський виріб з горіхів і цукру. занили зуби, а від міцної кави й тютюну закружило голову. Зібравшись з силами, незграбно почав відкланюватися і оступився в піднос з бананами. Побачивши це, арапченя дзвінко зареготало. Амбасадор махнув рукою на етикет і поспішно задріботів до дверей.

Вибравшись, нарешті, на подвір’я і згадавши про марно втрачений китайський халат, пан амбасадор почав голосно й недобре лаятись.

Лише на Галатському мості, хльобнувши міцного, солоного вітру з Золотого Рога, пан великий посол опам’ятався від нежданого афронту і остаточно впав у відчай. Отаке щастя мимо носа пропливло! От був би подарунок цареві — не просто ефіопський хлопчисько, а князьок тамтешній.

Хіба додати візирові до соболів ще оберемок ленських чорнобурих лисиць? Все одно не віддасть. Видно, це не в його владі. Викрасти, може? Не личить начебто великому послові. Всю політику зіпсувати можна. А коли запідозрять що-небудь турки, суд та справа недовго тягнуться, живо у семибаштовий замок посадять.

У карету знову війнуло падаллю. Але до базару було ще далеко. Пан амбасадор, здивувавшись, глянув у вікно. Карета порівнялася з напівобваленим громаддям старої генуезької башти. В одну з бійниць було просунуто колоду — на ній гойдався повішений. Коло підніжжя башти стояли зіваки і, задравши догори бороди, мовчки роздивлялися дорогі оксамитові шаровари й каптан повішеного. Пан амбасадор висунувся і крикнув Арсеньєву:

— Мусійку, узнай хутко, кого повісили.

Перекладач скочив з козел, підбіг до башти, полопотів з зіваками і, повернувшись, доповів:

— То капітан-паша їхній висить — Містерман. Арсенал тутешній недавно згорів і деякі військові кораблі, за що, на втіху народові, Містерман-пашу повісили.

Пан амбасадор приголомшено відкинувся на каретні подушки.

— Капітан-пашу повісили? Це, коли на європейські чини перевести, генерал-адмірал буде. І не подивилися, що Містерман-паша з німців. Ану його до бога, цього ефіопського хлопця! Боязко з турками зв’язуватись. Вони дуже просто «балик гонта» пошлють: рибу ловити на дно Босфору в мішку з камінням.

Аж тут карета в’їхала в шум, гомін, штовханину Великого Базару, і пан амбасадор несподівано побачив того, хто один лише міг допомогти йому в теперішньому становищі.

По базару пробирався великий караван. Піщано-бурі сумні верблюди, по-зміїному вигнувши шиї, кораблями пливли над людськими головами. Погоничі, стрункі араби-сірійці, вороже, немов чекаючи нападу, поглядали на базарний натовп. Хазяїн каравану, в червоних сукняних шароварах, звужених по-турецьки донизу, у вовняних смугастих панчохах і великих шкіряних бабушах, які трималися на його ногах лише носками, а задниками волочились по землі, їхав попереду на тонконогому ішаку, що розпустив довгі вуха. Хазяїном каравану був не хто інший, як рагузинець Сава Владиславич, купець, шпигун, сербський граф, інтриган і каналія прекомплектна.

У Царграді Сава з’явився в рік укладання Карловицького миру [7] Договір про перемир'я, укладений між Росією і Туреччиною в 1699 році на Карловицькому конгресі, що відбувся в містечку Карловуч (Словакія). і почав торгувати оливою, кумачем та бавовною. Крім Великого Базару, він частенько заїжджав на Московське подвір’я, до тодішніх російських послів, князя Г'оліцина та дяка Українцева, виконував їхні таємні доручення. Від князя Голіцина Сава перейшов у спадщину до Петра Андрійовича Толстого. Так, виконуючи два діла разом, рагузинець з’явився в Москві з листами Петра Андрійовича до царя та з іншими таємними справами. Верткий, ласкавий Сава вліз у довір’я до царя Петра, виканючив у нього даром будиночок на Покровці, три тисячі пудів ікри та грамоту на право торгувати нарівні з московськими купцями, а також купувати в Сибіру лисиць ленських, що іншим купцям було заборонено. Ті ленські лисиці тільки в государеву казну йшли. Виканючену в царя ікру Сава вигідно продав у Царграді і з тої пори запишався дуже: додав до свого прізвища ще одне, почав іменуватися Сава Владиславич-Рагузинський, бо, мовляв, він родом з міста Рагузи. Мало того, назвався графом, запевнивши всіх, ніби рід свій веде від православних сербських князів. А хто він по правді й звідки родом, ніхто до пуття не знає — цигани з дев’ятого воза впустили. Тепер числиться Сава на російській службі, записаний до Адміралтейського приказу, звідки й платню одержує, а що робить — не розбереш.