Михайло Старицький: Поезiї

Чорне хмарище встає повагом,
Заступає свiт, стеле темряву;
Розпанахалось, завихрилося,
Мов страховище з пекла зрушене,
Сгорта навкруг землю крилами,
Оперезане скрiзь гадюками
Сизо-бiлими, волохатими,
Що сплiтаються, розплiтаються
I звисають вниз грiзним кетягом…

Душно, млосяно, i задуха та
Мов гнiтить усе важким каменем:
Анi способу вiльно дихати,
В головi гуде, думи скованi,
В серцi млявому — рабськi острахи…

Притаїлось все пополохане
Перед з'явиськом тучi грiзної:
Вiтерець ущух — анi подиху,
Змовк веселий гай — анi шелесту,
Знишкли пташечки-щебетушечки,
Поховалися й кiнцi, шуляки,
Ластiвки лише не злякалися —
У повiтрi, знай, смiло плавають,
Нижуть стрiлами проти хмарища…

Люди теж з страхом незмiркованим
Тучi ждуть тiї лиховiсної.
Багатирщики зачиняються
По своїх дворах, по хороминах,
Затуляючи вiкна коцями,
Щоб не чути їм грому-грюкоту;
Позасвiчують ще й лампадочки,
Щоб не бачити спалу блискавки —
Так жахаються смертi наглої!
Жаль їм злинути з свiту ласого,
Вiд утiх-розкош в мертву темряву,
Що на той-бо свiт, на суд праведний…

А сiромi пак на тi заходи
Нема вiльної i хвилиноньки:
Лиш про те вона побивається,
Щоб не знiс потоп їй хатиноньки,
Не забрав добра її вбогого,
Iз худобою, а то й з дiтками,
Чи недужими — батьком, ненькою…
Що їй думати про грiхи свої?
Гвалт безжалiсний, скрута, горенько
Та темнота — ось вiдповiдники!
Що лякатись їй смертi наглої?
Не дало життя втiх i радощiв,
А дало дише муку, нуждоньку,
То хоч смерть ота угамує їх,
В ямi темнiй дасть їм вiдлежатись…

А вже хмарище, туча грiзная
Геть насунулась, низом стелеться,
Досягаючи лiсу крилами,
Нiччю криючи небо збурене…
Ось розшарпалась свiтлом-пломенем,
Заслiпила всiм очi зляканi
Обiзвалася грiзним гомоном,
I занишкла знов, притаїлася…
Та зненацька враз як не сказиться:
Заревла, мов звiр, диким вигуком,
Покотилася вихром-бурею,
Геть ламаючи, що не трапиться;
Заяскрилася блискавицями,
Iз страшних гармат разом вдарила,
Аж земля кругом iздригнулася,
В хлющi пiнявiй потопаючи…

Не журiться ж, гей, бiдарi мої, —
Горобина нiч — вам не мачуха!
Смiло глянемо в вiчi борвiю
Та змiркуємо усе розумом:
Може, зiрвемо ще й порадоньку
Вiд бунтовника навiженого?..

Пiсля борвiю гляне сонечко
I огрiє всiх рiвним променем,
Вороги життя згинуть пропадом,
А повiтря скрiзь оздоровшає:
Пiсля борвiю легше дихати, —
Iз залiз думки вириваються,
Серце в груди б'є якось смiливо,
I скриляється знов надiянка,
Що й окривдженим правда станеться!.

На вас, завзятцi-юнаки,
Борцi за щастя України,
Кладу найкращiї думки,
Мої сподiванки єдинi.

В вас молода ще грає кров,
У вас в думках немає бруду,
Палає в серцi ще любов
До обездоленого люду..

Не занехайте ж ви її,
Не розгубiть по свiтi всує,
Нехай вона ваш дух гартує
У чеснiй, славнiй боротьбi!

Бо стоголовий людський кат
Лютує, дужчає щоднини…
Не можна тратить i хвилини,
Поки ще стогне темний брат.

Поки живий, — мерщiй несiть
Слiпому свiтиво просвiти,
I в серце, смертiю повите,
Живу надiю закропiть!

Вшануйте рiдну його рiч,
Назвiть без хитрощiв своєю
I розженiте над землею
Ви непрозору, глупу нiч…

Най кат жене, а ви любiть
Свою окрадену родину, —
Й за неї сили до загину
I навiть душу положiть!

Моя Україно! Як я тебе любив!
Твої луги, твої степи розлогi,
Днiпра ревучого славетнiї пороги
I хвилi золотi твоїх шовкових нив.

Як я любив в садочках вишняку
Твої бiлесенькi, немов хустини, хати,
Поважну рiч старих дiдiв чубатих
I регiт дiтвори в жартливому танку.

Як я любив в нiч теплу, весняну
Чуть пугача з дiброви тихий стогiн,
Гукання парубкiв, дiвчат веселий гомiн
I пiсню з-за лугiв розкiшну, голосну.

Як я любив уосени в стiжках
Хлiб коло хат, а ранками сiдими
Селян за працею хапливою мiж ними
I стукiт говiркий цiпiв геть по токах.

Як я любив зимової доби
При каганцi невпиннеє сюрчання
Тих веретен i пiсню чи ридання
Тихесеньке жiночої журби.

Як я люблю безрадiсно тебе,
Народе мiй, убожеством прибитий,
Знеможений i темнiстю сповитий,
Що вже забув i поважать себе,
Потративши свої колишнi сили…
Як я люблю твої сумнi могили,
Україно! Як я люблю тебе!
I ось тепер та мучена любов
Мене жене в далекую чужину…