Михайло Старицький - Не судилось

Iван Андрiйович Ляшенко— 60 лiт, багатий пан, але зовсiм простий; iначе говорить не може, як по-українськи.

Анна Петрiвна— 40 лiт, його жiнка; закида часом по-українськи, моди ради.

Николай Степанович Бєлохвостов— кузен Ляшенчихи, ЗО лiт; фатуватий.

Зiзi— дочка Ляшенкiв; манiрне дiвча, 13 лiт.

Михайло— син їх, 22-х лiт, студент; чистюк i джигун.

Павло Чубань— його товариш, 25 лiт; уже лiкар. Бiдна одiж.

Жозефiна— швейцарка, учителька.

Катря Дзвонарiвна— дiвчина молода, селянка.

Горпина Дзвонариха— її мати, недужа й слаба.

Дмитро Ковбань— парубок, годованець Дзвонарiв.

Пашка— подруга Катрi.

Степанида— покритка, п'яничка й плетуха.

Шльома— жид, орендар.

Харлампiй— старий лакей.

Аннушка— покоївка; вертка на всi заставки.

Селяне, соцькi, парубки, дiвчата, дворовi.

Дiється на правiм березi Днiпра, з початку 60-х рокiв.

Мiж 1-ю i 2-ю дiєю мина два тижнi; мiж 2-ю i 3-ю — мiсяць; мiж 3-ю i 4-ю — два мiсяцi.

Панський садок. Налiво вiд слухачiв — стiна офiцини; вiкна й дверi з ганком виходять в садок. Направо чверть кону впродовж огороджено барканом з хвiрткою; за барканом — вулиця. Просто — дорiжки, луговина, дерева; мiж дерев далi блищить став, а з-за його визира панський будинок.

Михайло, розкiшне по-українськи одягнений, лежить без жупана; далi на луговинi Жозефiна i Зiзi гуляють в м'яча.

Михайло (курить сигару) . Славно покачатись на травi пiсля купання i затягтись сигарою! Чорт його зна, якось мене лiнощi обсiли: сьогоднi уже й до школи не пiшов. (Потягається) . Та з цiєю дрiбнотою нудно й воловодитись… тiльки Павло й зможе!

Голоси (за вiкном) . Ос-са! Рос-са! Кос-са! Нос-са!

Павло (за вiкном) . Ну, тепер разом, швидче, не зупиняючись.

Голоси (за вiкном) . Оса! Роса! Коса! Носа!

Михайло. Товчи, товчи! А я полежу та понiжусь: тут у холодку так славно! Вiтрець подиха; пахощами якимись тягне, — здається, липа розцвiла. Читати навiть не хочеться: отак би лежав, затопивши очi у те сине море блакитi, та зорив би за хмариною.

Зiзi (здалека) . Тiбора! Тiбора! Пiль!!

Жозефiна. Ту-бо! Ту-бо! Laissez non mouchojr [1] Лишiть мою хустку (франц.) .. . Вi не карош!

Зiзi. Ха-ха-ха-ха!! Пиль, пиль! Рви его, рви!

Жозефiна. Вi не рвi!

Михайло. Не руш собаки! Лиши менi зараз!

Зiзi. Так й послушала! Тибора, иси, иси! (Бiга, трiпле платок, а собака рве).

Михайло. Лиши, кажу! А то встану та вуха намну!

Зiзi. Попробуй! Я маме скажу! Мужик!

Михайло. Чекай же! (Устає) .

Зiзi тiка; за нею спiшить Жозефiна.

Як розпустилась! Ну, я з матiр'ю побалакаю про тебе! (Знов лягає) .

Павло (з-за вiкна) . А це коло бича — обiд, бачите? То вимовляється — р-р-р-р! Кажiть!

Голоси. Р-р-р-р! Р-р-р-р! Р-р-р-р!

Михайло. I не обридне йому? Уже я б такий, щоб i обiдати, а вiн таки працює. Усе за дiлом якимсь. На вулицю ледве затяг, та й то вже етнографiї ради… А яка хороша Катря Дзвонарiвна, таки просто i мiж паннами красунею була б, та й годi! Очi — карi, але глибокi, темнi; а погляд — такий милий, лагiдний, любий, що аж пронизує душу тихим променем… Тiльки мiж брiвок рисочка; вона надає i якусь думнiсть личеньку, i якусь силу вдачi. Щось оце не було її; треба б довiдатись через Пашку.

Анна Петрiвна пiд руку з Бєлохвостовим.

Анна Петрiвна (до Бєлохвостова) . Я тебя непременно с ним познакомлю. Он оригинал большой; знаешь, из зтих новых.

Бєлохвостов. Ну, уволь, ma chere [2] Моя люба (франц.) ; я этих новых терпеть не могу; занесет гиль, а попробуй возражать — сейчас подлецом выругает.

Анна Петрiвна. Ну нет; m-eur Поль очень умный й честный, нетронутая такая натура. Michel! Где твой Павло?

Михайло (схоплюється) . А, мама! Микола! (Цiлує у матерi руку, а з Миколою обнiмається). Павло ще й досi з школярами у офiцинах там.

Анна Петрiвна. Я пойду позову его. (Iде на гайок, зазира i вступа в хату) .

Михайло. Ну, Миколо, давно ми з тобою бачились!