Михайло Старицький - Не судилось

Шльома. Цц-цц-цц! Далiбуг, антик буде! Тiльки, пане, коли б нам не пошкодив навчитель.

Iван Андрiйович. Який? Оцей кудлатий Павло?

Шльома. Вiн. Часом бачу — на вулицi шепоче, а то й коло корчма… Воно розтлумаче, то й буде ферфал мiт ганцен [26] Ферфал мiт ганцен — пропала вся… (євр. з нiм.) постройка.

Iван Андрiйович. Доброго гостя привезла нам панi! Одгодували, а вiн так дякує! От якби накрити, велике б спасибi було! Безштанько чортовий! Се вiн, се його дiло i за жнива; люде були як люде, а тут, дивись, — сколотились!

Шльома. Шьо мужик? — клямка, кавалок жалiзо, а його вчать!

Iван Андрiйович. Треба цiй школi кiнець положити: годi iграшок!.. А що, як нащот грошей?

Шльома. Ох, таке тепер на свiтi, цур йому! Нiхто нiкому не вiре… цц-цц-цц! Далiбуг!

Панi з Павлом проходять мляво через кiн. Iван Андрiйович з Шльомою одходять далi i жваво балакають.

Iван Андрiйович, Анна Петрiвна, Павло i Жозефiна.

Анна Петрiвна. Така тоска, нудота… нерви розбитi. Тiльки ви менi хоч трохи помагаєте; хоч почитаєте, слово розумне почую…

Павло. Вам би краще було тiльки перележати в покої, а ви шпацiруєте.

Анна Петрiвна. Чисте повiтря… Там от в холодку приляжу. Прочитайте що-небудь! Взяли Авдєева «Подводный камень»?

Павло. Та взяв. (Набiк) . От причепилась потороча!

Проходять далi.

Iван Андрiйович (до Шльоми) . Так поїдь-таки, поїдь, розстарайся, бо менi аж-аж треба!

Шльома. Слухаю, пане! (Пiшов) .

Жозефiна виходить з другого боку, смутна.

Iван Андрiйович (зуздрiвши) . А! Мамзель! Мамзель!

Жозефiна. Ах, се фi сама!.. Я шкаль madamе.

Iван Андрiйович. Чого ви такi смутнi? Ходiть побалакаємо!

Жозефiна. Qu'est-ce-que c'est! [27] Що означає (франц.) баляка?

Iван Андрiйович. Хе-хе-хе! Парле… парле…

Жозефiна. Оui? Баляке?

Iван Андрiйович. Та йдiть-бо, сядемо тут та гарненько, любенько i поговоримо.

Жозефiна. Мне не мошна… очень трудно, Ьiеn difficile… [28] Дуже важко (франц.) .

Iван Андрiйович. Чого там трудно? Ви не лякайтесь; потрошку…

Жозефiна. Нет трошка… моя трошка не може.

Iван Андрiйович. О, бодай вас!.. А як же? Ось сiдайте!

Сiдають на деревi.

Якi в вас славнi ручки!

Входить Харлампiй i крадеться тихо.

Жозефiна (не дає руки) . М-eur, vous mе faites des compliments? [29] Пане, ви кажете менi комплiменти? (франц.) .

Iван Андрiйович. I очки славнi… чим ви їх закаляли?

Жозефiна. Соmment? [30] Як? (франц.) .

Iван Андрiйович. А подивiться, якi чорнi! (Хоче обняти) .

Харлампiй кашляв.

Жозефiна (встає) . Я так не хотiль! Lissez moi franquille! [31] Дайте менi спокiй (франц.) .

Тi ж i Харлампiй.

Iван Андрiйович (з досадою) . Чого тобi треба?

Жозефiна хутко пiшла.

Харлампiй. Та там, вельможний пане, люде прийшли.

Iван Андрiйович. А чого їм?

Харлампiй. Загнали на спашу гусей, чи що.

Iван Андрiйович. Ага! Побалакаємо, побалакаємо, голубчики, лебедики!

Пiшли.

Пашка i Катря виходять з кiнця кону по той бiк баркану.

Катря (зупинившись коло хвiртки) . Ну, iди ж ти, а я тут почекаю.

Пашка. Ходiм разом.

Катря. Не пiду.

Пашка. Чому? Туди всi ходять; он до того будинку: там i школа.

Катря. Я й тут постою.

Пашка. Чого ти боїшся? Не вкусить. От розкажеш i за матiр — чим i як слаба.

Катря. Та про це дiло, то, може б, до знахарки краще…

Пашка. То таки лiкар, вчений, а то… Он i люде всi дякують, що пособля.

Катря. Та я тим тебе i послухала, що ти про матiр нагадала, а сама б зроду не насмiлилась…

Пашка. То й добре: от i за матiр порадимось, i прогуляємось до Росi, бо ти все дома та дома, — аж занидiла.

Катря. Гуляти — то дарма; а от лiкар чи й пiде? Ми бiднi…

Пашка. Що ти? Вiн такий добрий; до самого найбiднiшого пiде; коло слабого аж упада, а як той не слуха, чи з'їсть, що не велене, — то й вилає добре!

Катря. Вiн сам тут сидить? Чи й…

Пашка (пiдморгує) . Там i панич.

Катря. Геть!

Пашка. Та ну, справдi, ходiм! Адже ти хотiла й до школи ходити i про Михайла питала, що не видко, а тепер затялась!