Дж. Мак-Келлей - Знак Зорро

— Надішліть до мене Бернардо, — наказав він дворецькому.

Той кусав губи, щоб утриматися від сміху, коли йшов виконувати даний йому наказ. Бернардо був глухонімий слуга-тубілець, послугами якого дон Дієго користувався в особливих випадках.

За хвилину він увійшов до великої вітальні і вклонився своєму хазяїнові.

— Бернардо, ти чудо! — сказав дон Дієго. — Ти не можеш ні говорити, ні чути, ні писати, ні читати, і ти недостатньо розумний, щоб знаками дати зрозуміти про свої бажання. Ти єдина людина у світі, з якою я можу говорити без того, щоб вислуховувати відповіді. Ти не вимовляєш “ха!” щохвилини.

Бернардо кивнув головою, начебто він зрозумів. Він завжди так кивав головою, коли губи дона Дієго переставали рухатися.

— Так, неспокійні нині часи, Бернардо, — продовжував дон Дієго, — людина не може знайти місця, де б могла поміркувати. Навіть до ченця Філіпа позавчора уночі увірвався кремезний сержант, стукаючи в двері. Людині, що має нерви, дуже важко. А катування старого ченця Філіпа? Бернардо, будемо сподіватися, що сеньйор Зорро, який карає тих, хто чинить несправедливо, почує про цю справу і діятиме відповідним чином.

Бернардо знову хитнув головою.

— Що стосується мене, то я в дуже скрутному становищі, — продовжував дон Дієго. — Батько наказав мені одружитися, а та сеньйорита, що я обрав, не хоче. Напевно мій батько віддере мене за вуха. Бернардо, настав час мені залишити це село на кілька днів. Я поїду до гасієнди мого батька, щоб розповісти йому, що я ще не знайшов нареченої, і попросити його про поблажливість. І там, на білих пагорбах за його будинком, я сподіваюся знайти яке-небудь місце, де зможу відпочити і поговорити з поетами протягом цілого дня без розбійників, сержантів і несправедливих суддів, що дратують мене. А ти, Бернардо, звичайно, будеш поруч.

Бернардо знову кивнув головою. Він здогадувався, що відбудеться далі. Дон Дієго мав звичку довго говорити з ним, і завжди після цього була подорож. Бернардо подобалося це, тому що він обожнював дона Дієго, а також тому, що любив відвідувати гасієнду батька дона Дієго, де з ним завжди поводилися ласкаво.

Дворецький підслуховував у сусідній кімнаті і довідався усе, про що йшлося. Він віддав наказ, щоб кінь дона Дієго був готовий, і приготував пляшку з водою і вином у дорогу своєму пайові. Трохи згодом, дон Дієго виїхав з будинку, а слідом за ним на невеликій відстані, верхи на мулі їхав Бернардо. Вони попрямували швидко уздовж шосе і незабаром порівнялися з невеликим візком, біля якого йшли два францисканці, а на ньому сидів брат Філіп, що намагався стримати болісні стогони.

Дон Дієго скочив з коня і, коли візок зупинився, підійшов до нього, схопив руку Філіпа.

— Мій бідний друже! — сказав він.

— Це тільки новий зразок несправедливості, — відповів брат Філіп, — уже двадцять років усі місії піддають гонінню і воно все росте. Святий Джуніперо Серра заволодів цією місцевістю, коли всі інші страшилися її, і в Сан-Дієго де Алкала він заснував першу місію, від якої пішли інші. Таким чином, він дарував світові імперію. Нашою провиною було те, що ми процвітали. Ми працювали, а інші пожинали плоди.

Дон Дієго кивнув, і чернець продовжував:

— Вони почали з того, що відібрали в нас землі місій, землі, які ми обробляли, які були пустелями, і які мої брати перетворили на сади і городи. Вони пограбували нас і, не задовольнившись цим, тепер переслідують. Володіння місій приречені, кабальєро. Уже недалеко та година, коли дахи їх упадуть і стіни обваляться. Настане час, коли народ дивитиметься на ці руїни і дивуватиметься, як це могло статися. Але нам нічого не залишається, як тільки підкоритися. Це один з наших принципів. На площі Реіна де Лос-Анджелес я забувся на одну мить, коли взяв батіг і вдарив людину. Наше призначення підкорятися.

— Іноді, — помітив дон Дієго, — я хотів би бути енергійною людиною.

— Ви співчуваєте, мій друже, що настільки дорого, як і дорогоцінні камені, а енергія, спрямована помилковим шляхом, гірше, ніж повна відсутність її. Куди ви їдете?

— До гасієнди мого батька, дорогий друже. Я мушу благати його про прощення і поблажливість. Він наказав мені одружитися, а я знаходжу це завдання дуже важким.

— Це мало б бути легким завданням для кожного з Вега. Кожна дівчина пишалася б носити це ім’я.

— Я сподівався обвінчатися із сеньйоритою Лолітою Пулідо, тому що вона заволоділа моїм серцем.

— Гідна дівчина! Її батько теж піддався несправедливому гонінню. Якби ви взяли з нею шлюб, ніхто не насмілився б підняти на нього руку.