Дж. Мак-Келлей - Знак Зорро

— Я не хочу, щоб ви поспішали виїхати.

— Я думаю, це буде за краще за нинішніх обставин. А ви приїжджайте, скажімо, дня через три, кабальєро, і я не сумніваюся, що ви знайдете її більш схильною вислухати вашу пропозицію.

— Я визнаю, що ви краще знаєте, — сказав дон Дієго. — Але ви маєте принаймні залишитися до завтра, а тепер я думаю, що мені треба поїхати до гарнізону і побачити цього капітана Рамона. Може, це сподобається сеньйориті. Вона, очевидно, думає, що я повинен притягнути його до відповіді.

Дон Карлос подумав, що це виявиться згубним для людини, яка не вміє фехтувати, але він не сказав цього. Джентльмен ніколи не нав’язує своїх думок у таку мить. Навіть якби кабальєро йшов на смерть, то й проти цього не можна було б заперечувати, оскільки він вважав би, що чинить правильно, і помер би як личить кабальєро.

Отже, дон Дієґо вийшов з будинку і повільно піднявся вгору до будинку гарнізону.

Капітан Рамон помітив його наближення і здивувався цьому. Він посміхнувся при думці про двобій з такою людиною.

Він виявив найхолоднішу чемність, коли дон Дієго ввійшов до кабінету коменданта.

— Я пишаюся тим, що ви відвідали мене тут, — сказав він, низько вклонившись нащадкові роду Вега.

Дон Дієго вклонився у відповідь і сів на запропонований капітаном Рамоном стілець. Капітан здивувався, що в дона Дієго не було при собі шпаги.

— Я був змушений піднятися на вашу диявольську гору, щоб поговорити з вами про одну важливу справу, — сказав дон Дієго. — Мене повідомили, що ви відвідали мій будинок під час моєї відсутності й образили молоду сеньйориту — мою гостю.

— Невже? — сказав капітан.

— Ви були дуже п’яні?

— Сеньйоре!..

— Це, звичайно, почасти служило б пом’якшувальною обставиною. Крім того, ви були поранені, і напевно у вас була лихоманка. У вас була лихоманка, капітане?

— Без сумніву, — сказав Рамон.

— Лихоманка — жахлива річ. У мене це було одного разу. Але ви не повинні були відвідувати сеньйориту. Ви не тільки образили її, але ви образили і мене. Я зробив пропозицію сеньйориті стати моєю дружиною. Справа… є… поки ще не влаштована, але я маю деякі права в даному випадку.

— Я ввійшов до вашого будинку з метою довідатися новини про цього сеньйора Зорро, — збрехав капітан.

— Ви… є… знайшли його? — запитав дон Дієго. Обличчя коменданта почервоніло.

— Молодець був там і атакував мене, — відповів він. — Я був поранений, звичайно, не мав зброї, так що він міг би зробити зі мною все, що захотів.

— Що за дивна річ, — сказав дон Дієго, — жоден з вас, солдатів, не може зіткнутися з цим “Прокляттям Капістрано” за рівних умов. Завжди він нападає на вас, коли ви безпомічні, або загрожує вам пістолетом, коли ви б’єтеся на шпагах, або має при собі близько двадцяти своїх людей. Минулої ночі я зустрів у гасієнді брата Філіпа сержанта Гонзалеса і його загін, і кремезний сержант розповів мені жахливу історію про те, як цей розбійник зі своїми двадцятьма спільниками розігнав його кавалеристів.

— Але ми все ж таки спіймаємо його! — вимовив капітан. — І я хочу звернути вашу увагу на деякі важливі факти, кабальєро. Дон Карлос Пулідо, як ми знаємо, не в милості влади. Цей сеньйор Зорро, якщо ви згадаєте, був у гасієнді Пулідо і напав там на мене, з’явившись із шафи.

— Ха! Що ви хочете сказати?

— До того ж учора увечері він був у вашому будинку, у той час як ви були відсутні і Пулідо були вашими гостями. Це починає виглядати так, начебто дон Карлос бере участь у справах сеньйора Зорро. Я майже переконаний, що дон Карлос зрадник і допомагає негідникові. Ви повинні подумати, перш ніж брати шлюб з дочкою такої людини.

— Клянуся святими, що за промова! — вигукнув, наче в замилуванні, дон Дієго. — Моя бідна голова дзвенить від неї! Ви дійсно вірите всьому цьому?

— Звичайно, вірю, кабальєро.

— Думаю, що Пулідо завтра повернуться до себе. Я тільки запросив їх бути моїми гостями, щоб вони могли виїхати з місця дії цього сеньйора Зорро.

— А сеньйор Зорро пішов за ними. Ви розумієте?

— Чи може так бути? — задихнувся дон Дієго. — Я повніший обміркувати це питання. О, які інші неспокійні часи! Але вони завтра повернуться до гасієнди. Звичайно, я не хочу, щоб його превосходительство подумав, начебто я вкриваю зрадників.

Він підвівся, поштиво вклонився і потім повільно попрямував до дверей. Але потім, мабуть, щось згадав і знову повернувся до капітана.

— Ха! Я ледве не забув про образу! — скрикнув він. — Що ви можете сказати, мій капітане, про події минулої ночі?