Дж. Мак-Келлей - Знак Зорро

— Що таке? Що сталося? — запитав він. — Адже це брат Філіп, благочестива людина і мій друг.

— Він шахрай! — заперечив один із солдатів.

— Якщо це так, то не можна більше вірити жодній людині, — зауважив дон Дієго.

— Його вчинки протизаконні, кабальєро, — сказав суддя, виступивши вперед. — Обвинувачення пред’явлене, і його привели сюди на суд.

Тоді дон Дієго сів, і засідання було оголошено відкритим.

Чоловік, що приносив скаргу, був неприємний на вигляд хлопець; він пояснив, що торгував салом і шкурами і мав склад у Сан-Габріель.

— Я прибув до гасієнди і купив у цього ченця десять шкур, — оголосив він. — Після того, як я віддав йому гроші і приніс товар на склад, я побачив, що шкури не вироблені як слід. Вони були зовсім зіпсовані. Я повернувся до гасієнди, розповів йому це, вимагаючи, щоб він повернув мені гроші, але він відмовився це зробити.

— Шкури були гарні, — вставив брат Філіп. — Я сказав йому, що поверну гроші, коли він поверне мені шкури.

— Вони були зіпсовані, — упирався торговець, — мій помічник підтвердить це. Вони видавали сморід, і я мусив спалити їх негайно.

Помічник підтвердив усе це.

— Що ви можете сказати, брате? — запитав суддя.

— Що б я не сказав, це мені не допоможе, — відповів брат Філіп. — Мене вже визнали винним і винесли вирок. Якби я був прибічником безпутного губернатора, а не францисканцем, то шкури були б гарні.

— Та це зрада! — вигукнув суддя.

— Я говорю правду.

Суддя накопилив губи і насупився.

— Тут було занадто багато цих шахрайств, — сказав він нарешті. — Якщо людина носить рясу, то це не означає, що вона може безкарно грабувати. У таких випадках я вважаю за потрібне подати приклад, щоб ченці бачили, що вони не можуть мати вигоди зі свого сану. Чернець повинен заплатити цій людині вартість шкур, а за шахрайство він одержить десять ударів по спині, за вимовлені ж ним зрадницькі слова — ще п’ять додаткових ударів. Такий вирок.

Тубільці глумилися й аплодували. Обличчя дона Дієго сполотніло, і на мить його очі зустрілися з очима брата Філіпа, на обличчі якого застиг вираз покори.

Приміщення суду спорожніло, і солдати відвели ченця на місце екзекуції [9] Екзекуція — покарання . посеред площі. Дон Дієго помітив, що суддя посміхався, і зрозумів, яким фарсом був цей суд.

— Неспокійний час! — сказав він своєму знайомому, що стояв поруч.

Солдати зірвали рясу з Філіпа і збиралися прив’язати його до стовпа. Але чернець володів колись неабиякою силою і зберіг її почасти; він зрозумів, якого приниження йому доведеться зазнати.

Він відіпхнув солдатів у бік і нахилився, щоб схопити з землі батіг.

— Ви зняли з мене рясу! — закричав він. — Я тепер звичайна людина, не чернець! Геть, собаки!

Він почав стібати батогом. Одного солдата він різонув по обличчю і вдарив двох тубільців, що підскочили до нього.

Але горба навалилася на нього, збила з ніг і заходилася бити, не звертаючи уваги навіть на окрики солдатів. Дон Дієго відчув потребу діяти. Незважаючи на м’яку натуру, він не міг перенести, щоб з його другом так поводились. Він кинувся в середину юрби, наказуючи тубільцям очистити дорогу, але відчув, як хтось схопив його за руку, і, повернувшись, зустрівся очима із суддею.

— Це не годиться, кабальєро, — сказав суддя тихим голосом. — Людина ця була засуджена правильно. Якщо ви простягнете руку, щоб допомогти йому, цим ви піднімете руку проти його превосходительства. Хіба ви забули про це, доне Дієго Вега?

Очевидно, дон Дієго не забув цього. Він усвідомлював крім того, що заступництвом не зробить послуги своєму другові. Кивнувши головою судді, він пішов геть. Але пішов недалеко. Тим часом солдати зв’язали ченця і прив’язали до ганебного стовпа. Це була додаткова образа, тому що стовпом користувалися винятково для покарання непокірливих тубільців. Батіг здійнявся в повітрі, і дон Дієго побачив кров, що виступила на голій спині Філіпа. Він відвернувся, бо не міг винести подібного видовища. Він рахував удари по свисту батога в повітрі і знав, що гордий старий брат Філіп не видасть ані звуку і може вмерти без стогону. Він чув сміх тубільців, а, озирнувшись, побачив, що покарання скінчене.

— Гроші повинні бути заплачені протягом двох днів, або ви одержите ще п’ятнадцять батогів, — сказав суддя.

Чернець Філіп був розв’язаний і упав на землю коло підніжжя стовпа. Юрба почала розходитися. Два ченці, що йшли за Філіпом від Сан-Габріель, допомогли своєму братові встати на ноги і відвели його у бік під гикання тубільців. Дон Дієго Вега повернувся до себе.