Дж. Мак-Келлей - Знак Зорро

— Хазяїне! — крикнув він.

Спочатку ніхто з юрби коло дверей таверни не звернув на нього особливої уваги, думаючи, що це який-небудь подорожній кабальєро, що бажає освіжитися. Хазяїн поспішно вискочив, потираючи свої жирні руки, і близько підійшов до коня. Тут тільки він побачив, що вершник був у масці, і що дуло пістолета погрожувало йому.

— Чи тут суддя? — запитав сеньйор Зорро.

— Так, сеньйоре.

— Стійте, де стоїте, і гукніть його. Скажіть, що тут є кабальєро, який хоче поговорити з ним щодо однієї справи.

Переляканий хазяїн покликав суддю, і звістка була передана усередину. Суддя вийшов, спотикаючись і запитуючи голосно, хто відірвав його від приємного заняття. Перечіпаючись, дійшов він до коня, поклав на нього руку і, подивившись вгору, побачив два блискаючі ока, що дивилися з-під маски. Він відкрив рота, щоб крикнути, але сеньйор Зорро вчасно попередив його.

— Ні звуку, або ви вмрете! — сказав він. — Я прийшов, щоб покарати вас. Сьогодні ви винесли вирок людині, що була невинна. Тим більше, що ви знали про її безвинність, і весь суд був тільки фарсом. За вашим наказом він одержав відому кількість батогів. Ви одержите таку ж розплату.

— Ви насмілюєтеся…

— Мовчати! — скомандував розбійник. — Ви, там біля дверей, підійдіть сюди, — покликав вій.

Усі наблизилися юрбою, більшість з гуляк були поденники і подумали, що цей кабальєро хоче дати їм яку-небудь роботу і має гроші, щоб заплатити за неї. У темряві вони не помічали маски і пістолета, доки не опинилися біля коня, а тоді було вже пізно відступати.

— Ми зараз покараємо цього несправедливого суддю, — сказав їм сеньйор Зорро. — П’ятеро з вас схоплять його, підведуть до стовпа посеред площі і там прив’яжуть. Перший, хто стане вагатися, одержить заряд свинцю з мого пістолета, а моя шпага розправиться з іншими. І — жваво, ворушіться!

Зляканий суддя почав кричати.

— Смійтеся голосніше, щоб його крику не було чути, — наказав розбійник, і люди засміялися щосили, хоч у їхньому сміху і почувався особливий відтінок.

Вони схопили суддю за руки, підвели його до стовпа і прив’язали ременями.

— Ви вишикуєтеся в ряд, — наказав їм сеньйор Зорро, — візьмете цей батіг, і кожний з вас ударить його по п’ять разів. Я спостерігатиму, і якщо побачу хоч раз, що батіг упаде легко, покараю вас. Починайте!

Він кинув батіг першій людині, і покарання почалося. Сеньйор Зорро не знайшов недоліків у способі, яким воно виконувалося, тому що в серцях поденників панував страх, і вони стьобали сильно й охоче.

— І ви також, хазяїне, — сказав сеньйор Зорро.

— Він посадить мене потім у в’язницю за це, — бідкався хазяїн таверни.

— Що ви виберете, в’язницю чи труну, сеньйоре? — запитав розбійник.

Звичайно, хазяїн віддав перевагу в’язниці. Він підхопив батіг і перевершив усіх силою своїх ударів. Суддя Грузію висів на ременях. Він знепритомнів уже на п’ятнадцятому ударі, більше від страху, ніж від болю і самого покарання.

— Відв’яжіть цю людину, — наказав розбійник.

Двоє поспішили виконати наказ.

— Віднесіть його додому, — продовжував сеньйор Зорро, — і скажіть усім у селі, що так сеньйор Зорро карає тих, хто пригнічує бідних і безпомічних, хто виносить несправедливі вироки і хто краде. Тепер ідіть своєю дорогою!

Суддю віднесли. Він опритомнів і стогнав.

Сеньйор Зорро звернувся ще раз до хазяїна:

— Ми повернемося до таверни, — сказав він. — Ви ввійдете всередину і принесете мені кухоль вина і стоятимете біля мого коня, доки я питиму. Було б тільки марнуванням часу говорити вам, що станеться, якщо по дорозі ви спробуєте зрадити мене.

Але в серці хазяїна страх перед суддею був так само великий, як і страх перед сеньйором Зорро. Він пішов до таверни, йдучи біля коня розбійника, і поспішив усередину, начебто для того, щоб дістати вина, але насправді він зняв тривогу.

— Сеньйор Зорро тут, — шепнув він тому, що сидів за найближчим столом. — Він тільки-но змусив жорстоко побити суддю. Він послав мене принести йому кухоль вина.

Потім товстун підійшов до барила з вином і почав націджувати кухоль якомога повільніше. А тим часом у таверні відразу ж взялися до справи. Там знаходилося з півдюжини кабальєро, прихильників губернатора. Тепер, витягши шпаги, вони почали пробиратися до дверей, а один з них, що мав за поясом пістолет, витяг його, подивився, чи заряджений вій, і пішов за ними.