Дж. Мак-Келлей - Знак Зорро

Сеньйор Зорро, що сидів на коні за двадцять футів від дверей таверни, раптом помітив, що до нього біжить юрба, побачив блиск півдюжини шпаг, почув постріл з пістолета і свист кулі біля своєї голови.

Хазяїн стояв у дверях, благаючи схопити розбійника, тому що це було б поставлене йому на заслугу і, може бути, суддя в такому випадку не покарав би його за те, що він бив його батогом. Сеньйор Зорро змусив коня встати дибки і всадив у нього шпори. Кінь стрибнув вперед у саму гущавину юрби кабальєро і розсіяв її.

Цього і бажав сеньйор Зорро. Його шпага була вже вийнята з піхов, пройшлася по чиїйсь руці, що також тримала шпагу, розмахнулася і проколола руку наступного ворога.

Розбійник бився, як божевільний, маневруючи конем так, що його супротивники роз’єднувалися і могли нападати на нього тільки поодинці. Повітря наповнилося пронизливими криками, вереском, люди вибігали з будинків, щоб довідатися причину сум’яття. Сеньйор Зорро знав, що в деяких з них можуть бути пістолети, він не страшився ніякої шпаги, але він розумів, що людина, що знаходиться на близькій відстані могла вбити його пістолетною кулею.

Сеньйор Зорро змусив коня знову рушити вперед, і, перш ніж товстий хазяїн устиг щось зрозуміти, сеньйор Зорро був уже поруч, нахилився до нього і схопив його за руку. Кінь понісся, тягнучи за собою товстуна, що почав благати про допомогу й у той же час молити про милосердя. Сеньйор Зорро поскакав з ним до ганебного стовпа.

— Подай мені цей батіг! — наказав він.

Хазяїн, що пронизливо кричав, підкорився і волав до святого про захист.

Сеньйор Зорро стьобнув його, і батіг оновився круг жирного попереку, і при кожній спробі хазяїна бігти, стьобав знову і знову. Зорро на мить дав йому спокій, щоб випустити заряд у тих, у кого були шпаги. Цим він розсіяв їх, а потім знову відновив покарання хазяїна.

— Ти вчинив зрадницьки! — кричав він. — Злодійський собако! Ти наслав на мене людей, є? Я сполосую твою міцну шкіру.

— Пожалій! — пронизливо закричав хазяїн і впав на землю.

Сеньйор Зорро знову вдарив його, викликаючи більше виття, ніж крові. Він повернув свого коня і кинувся на найближчого ворога. Ще одна куля просвистіла над його головою, ще хтось підскочив до нього з оголеною шпагою. Сеньйор Зорро простромив чиєсь плече і знову пришпорив коня. Чвалом проскакав він до ганебного стовпа, зупинив там коня і мить дивився на всіх.

— Вас тут недостатньо багато, щоб зробити бій цікавим, сеньйори! — крикнув він, потім зірвав своє сомбреро [10] Сомбреро — іспанський капелюх з дуже широкими крисами. , вклонився їм з милим глузуванням, знову повернув коня і поскакав.

У селищі сеньйор Зорро залишив сум’яття. Пронизливі крики товстого хазяїна підняли все селище. Чоловіки прибігали зі слугами, що несли смолоскипи. Жінки визирали з вікон будинків, тубільці причаїлися там, де їх застала тривога, і тремтіли, бо з досвіду знали, що, яка б не була причина сум’яття, розплачувалися за неї вони.

Багато молодих, з гарячим темпераментом кабальєро було тут, а в селищі Реіна де Лос-Анджелес уже давно не відбувалося нічого хвилюючого. Зібравшись у таверні, ці юнаки слухали скарги хазяїна, деякі поспішили до будинку судді, побачили його рани, довідались від нього про образу, завдану законові, а тим самим і його превосходительству губернаторові.

Капітан Рамон прийшов з гарнізону і, довідавшись про причину сум’яття, вибухнув страшними прокльонами. Він наказав своєму єдиному здоровому солдатові скакати дорогою в Пала, наздогнати сержанта Гонзалеса і його солдатів і передати наказ повернутися на правильний слід, бо в цей час вони знаходилися на неправильному шляху.

Але молоді кабальєро побачили у всьому цьому можливість пригоди, що було їм до душі, і попросили в коменданта дозволу утворити щось подібне до загону та пуститися слідом за розбійником. Дозвіл був даний їм негайно. Тридцять кабальєро скочили на коней, оглянули зброю і виїхали з наміром розділитися на три групи, по десять у кожній, як тільки вони під’їдуть до перехрестя доріг.

Городяни вітали їх криками, коли вони відправлялися в путь; молоді кабальєро піднялися на пагорб швидким галопом і з великим гомоном пустилися у напрямку до Сан-Габріель, задоволені тим, що світить місяць, який допоможе їм побачити ворога, коли вони наблизяться до нього. У належний час вони розділилися; десятеро подалися до Сан-Габріель, десятеро поїхали стежиною, що вела до гасієнди брата Філіпа, а інші десятеро пішли дорогою, що, звиваючись у долині, вела до цілого ряду сусідніх маєтків, які належали багатим кабальєро.