Дж. Мак-Келлей - Знак Зорро

Через деякий час вони повідкладали убік пістолети і шпаги, а дон Александро наказав слугам віднести зброю в далекий куток, тому що не бажав сварки під п’яну руку і жертв у своєму будинку.

Дон Дієго пив і розмовляв з ними якийсь час, а потім сів убік і слухав розмови з таким виглядом, начебто подібне божевілля дратувало його.

— Ну і поталанило сеньйорові Зорро, що ми не зустрілися з ним! — кричав один. — Кожного з нас було б досить, щоб справитися з цим молодцем. Якби солдати виявилися на висоті, його б давно вже схопили.

— Ха! Якби я тільки мав нагоду спіймати його! — вигукнув інший. — Але як вив хазяїн, коли його стьобали батогом!

— Він поїхав у цьому напрямку? — запитав дон Александро.

— Ми не впевнені в цьому. Він відправився дорогою до Сан-Габріель, і тридцять людей погнали за ним. Ми розділилися на три загони і поїхали в різних напрямках. Я припускаю, що одному з цих загонів пощастить схопити його. А наша найкраща удача у тому, що ми опинилися тут.

Дон Дієго встав.

— Сеньйори, я знаю, ви вибачите мені, якщо я піду, — сказав він. — Я стомився від подорожі.

— Звичайно! — крикнув один з його друзів. — А коли ви відпочинете, приходьте знову до насі будемо веселитися.

Усі засміялися, а дон Дієго, церемонно вклонившись, побачив, що дехто ледве міг звестися на йоги, щоб вклонитися у відповідь. Потім нащадок будинку Вега поспішно вийшов з кімнати з глухонімим слугою, що йшов слідком за ним.

Він увійшов до кімнати, що була завжди приготована для нього і де вже горіла свічка, зачинив двері за собою, а Бернардо розтягся на підлозі перед дверима на весь свій величезний зріст, щоб охороняти свого папа протягом ночі.

У великій вітальні відсутність дона Дієго було ледь помітно. Його батько насупився і покручував вуса, тому що йому хотілося, щоб його син був схожий на інших молодих людей. У своїй молодості він ніколи не залишав подібної компанії рано ввечері. Ще раз зітхнувши, він пошкодував, що святі не дали йому сина з червоною кров’ю в жилах.

Тепер кабальєро співали хором відомої любовної пісеньки, і їхні нескладні голоси наповнювали величезну кімнату. Дон Александро посміхався, слухаючи їх, тому що це нагадувало йому його власну молодість.

Вони розвалилися на стільцях і ослонах по обидва боки довгого столу, ударяючи по ньому своїми кухлями під час співу й іноді вибухаючи голосним сміхом.

— Якби тільки цей сеньйор Зорро опинився тут! — закричав один із них.

Голос біля дверей відповів їм:

— Сеньйори, він тут!

Пісня обірвалася, сміх стих. Усі присутні заблимали очима й оглядалися навколо. Сеньйор Зорро стояв саме посеред дверей, увійшовши через веранду, непомічений ними. Він був одягнутий у довгий плащ і маску, в одній руці він тримав свій проклятий пістолет, і його дуло було спрямовано на стіл.

— Так ось поводження людей, що переслідують сеньйора Зорро і сподіваються схопити його! — сказав він. — Жодного руху, інакше полетить свинець! Ваша зброя, я зауважую, знаходиться в кутку. Я міг би убити декого з вас і піти, перш ніж ви встигли б дістати її!

— Це він! Це він! — кричав один з п’яних кабальєро.

— Ваш гамір можна почути за милю звідси, сеньйори. Що за пародія на переслідування людини! Ось так ви виконуєте свій обов’язок? Чому ви зупинилися, щоб повеселитися у той час, як сеньйор Зорро роз’їжджає великою дорогою?

— Дайте мені мою шпагу і пустіть мене битися з ним! — крикнув один.

— Якщо я і дозволю вам узяти шпагу, то однаково ви будете нездатні стояти на ногах, — відповів розбійник. — Невже ви думаєте, що серед вас знайдеться хоч один, який зміг би битися зі мною зараз?

— Тут є один! — крикнув дон Александро гучним голосом, підхопившись на ноги. — Я щиро кажу, що я захоплювався деякими з ваших учинків, сеньйоре, але тепер ви ввійшли до мого будинку і ображаєте моїх гостей, і я повинен притягти вас до відповіді!

— У мене немає ніякої причини для сварки з вами, доне Александро, і у вас також, — сказав сеньйор Зорро. — Я відмовляюся схрестити шпаги з вами. Але я говорю тільки трохи правди цим панам!

— Клянуся святими, я змушу вас!

— Зачекайте, доне Александро! Сеньйори, цей старий кабальєро хоче битися зі мною, а це означає рану або смерть для нього. Чи допустите ви це?

— Дон Александро не повинен битися за нас! — вигукнув один з кабальєро.

— Тоді подбайте, щоб він зайняв своє місце, і хай буде віддана йому повна честь!