Дж. Мак-Келлей - Знак Зорро

Дон Александро виступив уперед, але двоє кабальєро підхопилися й упросили його відійти, доводячи, що його честь не заплямовано, якщо він запропонував битися. Неохоче і зі злістю дон Александро підкорився.

— Гідний загін молодих бійців! — посміхнувся сеньйор Зорро. — Ви п’єте вино і веселитеся, у той час, як навколо вас панує несправедливість. Візьміть шпаги і знищить гноблення! Виженіть злодіїв-політиканів із країни! Захистіть братів, робота яких дала нам ці великі землі. Будьте чоловіками, а не п’яними чепурунами!

— Клянуся святими! — крикнув один з них і підхопився на ноги.

— Назад, або я стріляю! Я прийшов не для того, щоб боротися з вами в будинку дона Александро, якого занадто поважаю. Я прийшов сказати вам усю правду. Ваші родини можуть призначити або скинути губернатора. Об’єднайтеся для благородної мети, кабальєро, і наповніть своє життя високим змістом. Ви б зробили це, якби не боялися. Ви шукаєте пригод? Борючись з несправедливістю, ви знайдете їх достатньо.

— Клянуся святими — оце була б авантюра! — крикнув один у відповідь.

— Дивіться на це, як на авантюру, якщо вам подобається, все-таки ви зробите що-небудь добре. Чи посміють політикани встати проти вас, нащадків найбільш могутніх родів? Об’єднайтеся і створіть собі ім’я. Змусьте боятися себе уздовж і поперек країни!

— Це буде зрадою…

— Скинути ярмо тирана — не зрада, кабальєро! Чи означає це, що ви боїтеся?

— Клянемося святими, ні! — крикнули вони хором.

— Тоді стаєте!

— Ви поведете нас?

— Так, сеньйори.

— Зачекайте, ви якого походження?

— Я кабальєро, такої ж знатної крові, як і кожний з вас тут, — сказав їм сеньйор Зорро.

— Ваше ім’я? Де знаходиться ваша родина?

— Це повинно поки залишитися в таємниці. Я дав вам слово!

— Ваше обличчя?

— Воно має залишитися під маскою якийсь час, сеньйори! Вони підхопилися на ноги і почали голосно вітати його.

— Стійте! — крикнув один. — Це некоректно щодо дона Александро. Він, може, не погоджується з нами, а ми будуємо плани і змови в його будинку.

— Я цілковито погоджуюсь з вами, кабальєро, і надаю вам свою підтримку, — сказав дон Александро.

Крики захвату наповнили величезну кімнату. Ніхто не зможе протистояти їм, якщо дон Александро Вега буде з ними. Навіть сам губернатор не насмілиться опиратися їм.

— Угоду зроблену! — кричали вони. — Ми назвемо себе “месниками”. Ми поїдемо уздовж Ель Каміно Реаль і наженемо страху на тих, хто грабує чесних людей і гнітить тубільців! Ми виженемо злодійських політиканів!

— І тоді ви будете справжніми кабальєро, лицарями, що захищають слабких, — сказав сеньйор Зорро. — Ви ніколи не покаєтеся у своєму рішенні, сеньйори. Я керуватиму вами, я поведу вас і обіцяю вам лояльність, вимагаючи того ж і від вас. Я також вимагаю покори моїм наказам!

— Що ми повинні робити? — кричали вони.

— Нехай це залишиться таємницею. Вранці повернетеся до Реіна де Лос-Анджелес і скажете, що ви не знайшли сеньйора Зорро, скажіть краще, що ви не спіймали його, це буде правдою. Будьте напоготові з’єднатися в загін і відправитися в дорогу. Я надішлю звістку, коли настане час.

— Яким чином?

— Я знаю всіх і можу передати звістку одному з вас, а він зможе попередити інших. Ухвалено?

— Ухвалено! — голосно закричали вони.

— Тоді я залишу вас поки. Ви залишитеся в цій кімнаті, жоден з вас не спробує піти за мною. Це — наказ. На добраніч, кабальєро!

Він вклонився їм, розчинив двері, стрімко вийшов і із шумом зачинив двері. Вони почули стукіт кінських копит по дорозі.

Трохи протверезившись, завдяки переговорам про нове рішення, і зрозумівши його значення, вони підняли кухлі з вином, почали пити за свою новою лігу, за знищення шахраїв і злодіїв, за сеньйора Зорро, “Прокляття Капістрано”, за дона Александро Вега. Потім вони знову сіли і почали говорити про зловживання, які необхідно було знищити, причому кожний з них знав багато подібних випадків.

А дон Александро сидів у кутку самотньо, засмучений тим, що його єдиний син спав у будинку і не мав досить червоної крові, щоб взяти участь у такому заході, коли за всіма правилами він мав бути тут одним із ватажків.

Начебто для того, щоб підсилити його горе, цієї хвилини дон Дієго повільно ввійшов до кімнати, протираючи очі і позіхаючи з виглядом людини, яку потривожили.

— Зовсім неможливо людині заснути в цьому будинку сьогодні, — сказав вій. — Дайте мені кухоль вина, і я сяду з вами. Що спричинило ваші радісні вигуки?