Дж. Мак-Келлей - Знак Зорро

— Ви кревний кабальєро, сеньйоре, я можу довіритися вам.

— Звичайно, сеньйорито.

— Тоді я повинна вам дещо сказати, і прошу вас, щоб це залишилося таємницею. Прийміть свого роду пояснення.

— Продовжуйте, сеньйорито.

— Якби серце дозволило, то ніщо б не дало мені більшого задоволення, ніж стати вашою дружиною, бо я знаю, що це змінило б становище мого батька на краще. Але я надто чесна, щоб одружуватись без кохання. Є одна важлива причина, чому я не можу покохати вас.

— Ваше серце не вільне?

— Ви відгадали, сеньйоре. Моє серце сповнене ним. Ви самі не схочете, щоб я стала вашою дружиною за таких обставин. Мої батьки нічого не знають. Ви повинні зберегти мою таємницю. Клянуся святими, що говорю правду!

— Ця людина гідна кохання?

— Я відчуваю, що гідна, кабальєро. Якщо він виявиться іншим, я горюватиму все життя, але я ніколи не кохатиму іншого. Тепер ви розумієте мене?

— Повністю розумію, сеньйорито. Можу я виразити надію, що ви знайдете його гідним вас і, коли настане час, зробите його вашим обранцем?

— Я знала, що ви будете справжнім кабальєро!

— І якщо з вами трапиться яке-небудь нещастя і вам знадобиться друг, покличте мене, сеньйорито.

— Мій батько не повинний нічого підозрювати. Потрібно зробити так, щоб він думав, начебто ви усе ще домагаєтеся моєї руки, а я зроблю вигляд, що думаю про вас. Потім поступово ви зможете припинити свої візити.

— Я розумію, сеньйорито, але все-таки я залишаюся в поганому становищі. Я просив у вашого батька дозволу свататися до вас, а якщо я почну сватати іншу дівчину, то розгніваю вашого батька. Якщо ж я не посватаюся взагалі, тоді мій батько дорікатиме мені. Це сумне становище.

— Може, це буде не довго, сеньйоре.

— Ха! Я придумав! Що робить людина, коли вона розчарована в коханні? Вона зневірюється, обличчя її витягається, вона відмовляється брати участь у подіях і розвагах. Сеньйорито, з одного боку, ви врятували мене! Я буду нудитися, тому що ви знехтували моє кохання. Тоді всі зрозуміють причину моїх мріянь і міркувань на сонечку. Мені дадуть спокій і дозволять йти своїм шляхом, і навколо мене утвориться романтичний ореол. Чудова думка!

— Сеньйоре, ви невиправні! — скрикнула сеньйорита Лоліта, сміючись.

Дон Карлос і донья Каталіна почули цей сміх й обмінялися швидким поглядом. Дон Дієго Вега робить прекрасні успіхи у своїх залицяннях до сеньйорити, подумали вони. Дон Дієго продовжував уводити їх в оману, граючи на гітарі і наспівуючи романс про блискаючі очі і кохання. Дон Карлос і його дружина знову обмінялися поглядом, цього разу з деяким побоюванням, бо вони зволіли б, щоб він перестав співати. Як музикант і співак, нащадок Вега поступався багатьом, і вони боялися, щоб він не втратив позицію, яку встиг завоювати в думках сеньйорити.

Але хоча Лоліта була невисокої думки про пісню кабальєро, вона нічого не сказала про це і не висловлювала ніякого невдоволення. Розмова стала більш жвавою, а перед годиною сієсти дон Дієго попрощався з усіма і виїхав у пишній кареті. На повороті дороги він помахав їм рукою.

Кур’єр капітана Рамона, посланий на північ з листом до губернатора, мріяв про те, як весело він проведе час у Сан-Франциско де Азис, перш ніж повернеться до Реіна де Лос-Анджелес. Він знав там якусь сеньйориту, краса якої змушувала палати його серце.

Отже, залишивши кабінет коменданта, він поскакав, як злий дух, змінював коней у Сан-Фернандо й у гасієндах уздовж дороги і в сутінках чвалом в’їхав до Санта-Барбари, збираючись там знову перемінити коней, одержати м’ясо, хліб і вино в гарнізоні і після рушити далі.

Але в Санта-Барбарі його надії погрітися в посмішці сеньйорити із Сан-Франциско де Азис були жорстоко обмануті. Біля дверей гарнізону стояла чудова карета, у порівнянні з якою екіпаж дона Дієго здавався простим візком. Там же було двадцять коней на прив’язі, а дорогою, сміючись і жартуючи один з одним, рухалися кавалеристи в більшій кількості, ніж звичайно стояло в Санта-Барбарі.

Тут був губернатор!

Його превосходительство залишив Сан-Франциско де Азис кілька днів тому для інспекторського огляду і мав намір проїхати на південь до Сан-Дієго де Алкала, зміцнюючи свої політичні позиції, нагороджуючи друзів і засуджуючи до покарання ворогів.

Він прибув до Санта-Барбари годину тому і вислухав рапорт коменданта, після чого вирішив залишитися у свого друга на ніч. Його кавалеристи мали розквартируватися в гарнізоні, і продовження мандрівки було призначено на завтра. Капітан Рамон попередив кур’єра про те, що лист, який він віз, був дуже важливий, і тому кур’єр поспішив у комендатуру і ввійшов до неї з виглядом людини досить значної.