Дж. Мак-Келлей - Знак Зорро

— І якщо стане відомо, що ми гостюємо в будинку дона Дієго Вега, — сказав дон Карлос, — то це не заподіє нам шкоди. А що думає наша дочка?

Це питання було поступкою, і Лоліта розуміла, що їй робили таку честь і виявляли прихильність лише завдяки сватанню дона Дієго. Вона вагалася якийсь час, перш ніж відповісти.

— Я думаю, це буде добре, — сказала вона. — Мені хотілося б побути в селі, адже ми майже нікого не бачимо в цій гасієнді. Але чи не почнуть базікати про мене і дона Дієго?

— Дурниці! — вибухнув дон Карлос. — Чи може бути щось природніше, ніж наше відвідування будинку Вега: наша кров майже така само шляхетна, як і їхня, і набагато краща, ніж у багатьох інших.

— Але ж це будинок дона Дієго, а не його батька.

— Але його не буде там два або три дні, як він пише, і ми можемо виїхати, коли дон Дієго повернеться.

— Ну, в такому разі вирішено, — оголосив дон Карлос. — Я побачу управителя і дам йому інструкції.

Він поспішив у двір і дуже задоволений подзвонив у великий дзвін для виклику управителя. Коли сеньйорита Лоліта побачить обстановку в будинку дона Дієго Вега, вона, напевно, з більшим бажанням погодиться прийняти пропозицію дона Дієго, думав він. Вона побачить шовки, елегантні драпування, меблі, інкрустовані золотом, із гвіздками з дорогоцінних каменів. Тоді вона зрозуміє, що може бути власницею всього цього та ще багато чого іншого. Дон Карлос вважав, що він знає жіноче серце.

Незабаром після сієсти до дверей було подано екіпаж з кучером-тубільцем. Донья Каталіна і Лоліта сіли в нього, а дон Карлос осідлав свого кращого коня і поїхав збоку. Вони направилися вниз доріжкою до шосе, а потім до Реіна де Лос-Анджелес.

Люди, що зустрічалися їм дорогою дивувалися, бачачи, що родина Пул і до кудись виїжджає, бо всі знали, що в них не найкращі часи, і вони рідко залишали свій маєток. Шепотіли навіть іноді, що дами не завжди дотримуються моди, і що слуги дуже погано харчуються, але залишаються в гасієнді, бо їхній хазяїн дуже добра людина.

Але донья Каталіна і її дочка не втрачали гідності, як і дон Карлос. Вони розкланювалися з тими, кого знали, і так продовжувалося протягом всієї подорожі.

Тепер вони зробили поворот і могли бачити вдалині село, площу, церкву з високим хрестом, готель, склади і кілька будинків дуже претензійного вигляду, а також розкидані хатини тубільців і бідняків.

Екіпаж зупинився перед будинком дона Дієго, слуги вискочили, щоб вітати гостей, розстелили килим від екіпажа до дверей, аби дамам не довелося пройти по землі. Дон Карлос пішов попереду, направляючись до будинку і наказавши подбати про коней та мулів і забрати екіпаж. У будинку вони відпочивали якийсь час, слуги принесли їм вино і їжу.

Потім вони пройшлися будинком, і навіть очі доньї Каталіни, що бачила чимало багатих будинків, розширилися від задоволення побачивши все те.

— Подумати тільки, наша дочка може бути власницею всього цього, варто їй тільки сказати одне слово! — прошепотіла вона.

Сеньйорита Лоліта не говорила нічого, але почала думати, що було б, мабуть, зовсім не так уже й погано стати дружиною дона Дієго. У ній відбувалася внутрішня боротьба. З одного боку, було багатство, становище і порятунок стану її батьків, — і позбавлена життя людина — її чоловік; а з іншого, був роман і ідеальне кохання, якого вона хотіла. Доки остання надія не зникла, вона не могла відмовитися від неї.

Дон Карлос вийшов з будинку і пройшов через площу до готелю, де зустрів кілька літніх джентльменів. Він відновив знайомство з ними, хоч і помітив, що жоден з них не виявив особливого захвату, вітаючись з ним. Вони боялися, припускав він, відкрито виявити йому особливо дружні почуття через те, що він був у немилості в губернатора.

— Ви приїхали в село у справі? — запитав один.

— Ні, не зовсім, сеньйоре, — відповів дон Карлос, радіючи, що може дати таку відповідь. — Цей сеньйор Зорро знову орудує, і солдати переслідують його.

— Ми знаємо про це.

— Може відбутися бій або ряд набігів, тому що говорять, що сеньйор Зорро очолює тепер цілий загін шибеників, і, перебуваючи у гасієнді ми наражаємося на небезпеку.

— А! Так ви привезли вашу родину в село, поки все не скінчиться?

— Я б і не подумав про це сам, але сьогодні вранці дон Дієго Вега надіслав мені запрошення приїхати з родиною сюди і скористатися його будинком на цей час. Дон Дієго виїхав до своєї гасієнди, але скоро повернеться.

На цих словах очі тих, хто слухали, злегка розширилися, але дон Карлос удав, ніби не помітив цього, і продовжував, потягуючи вино: