Анрі Шарр'єр - Метелик

Комендант одержав двадцять три тисячі песо. Якби до його рук потрапили й мої двадцять сім тисяч, то він мав би п’ятдесят тисяч песо.

— Коменданте, скільки треба мати грошей, щоб завести якусь комерцію і жити краще, ніж ти живеш?

— Щоб завести таку комерцію, треба мати тисяч сорок п’ять — шістдесят.

— І який прибуток це дало б? Разів у три чи, може, й у чотири більше, ніж ти заробляєш?

— Ні. Разів у п’ять-шість більше.

— То чом би тобі не стати комерсантом?

— Для цього мені треба вдвічі більше, ніж я маю.

— Слухай, коменданте, я хочу тобі запропонувати ще й третю справу.

— Не жартуй зі мною!

— Правду кажу. Хочеш мати й мої двадцять сім тисяч? Якщо забажаєш, вони стануть твоїми.

— Як?

— Дай мені змогу втекти.

— Ось що, французе, я знаю, ти не довіряв мені. Може, раніше ти й мав рацію. Але тепер, коли завдяки тобі я вибився із злиднів і маю змогу купити будинок, послати дітей до платної школи, затям собі: я твій друг. Я не хочу тебе обкрадати й не хочу, щоб тебе вбили. Тут я нічим тобі не зараджу, навіть за велике багатство. Я не можу допомогти тобі утекти. Твоя втеча закінчиться невдачею.

— А якщо я доведу, що все буде гаразд?

— Тоді побачимо, але спершу добре подумай.

— Коменданте, ти маєш друга серед рибалок?

— Маю.

— А він не міг би продати мені човна й вивести мене в море?

— Не знаю.

— Скільки приблизно коштує човен?

— Дві тисячі песо.

— А якщо я дам йому сім тисяч, а тобі — двадцять тисяч, ви згодитеся?

— Французе, мені вистачить і десять тисяч, залиш дещо собі.

— Влаштуй усе як слід.

— Ти тікатимеш сам?

— Ні.

— А скільки вас буде?

— Троє.

— Я побалакаю зі своїм другом.

Я вражений тим, як змінився комендант у ставленні до мене. В грудях цього типа з пикою вбивці б’ється добре серце.

На подвір’ї я розмовляю з Клузйо та Матюретом. Обоє відповідають, щоб я чинив як знаю, вони, мовляв, цілком покладаються на мене. Ця їхня відданість дає мені неабияке задоволення. Я не зловживатиму нею, ні. Я беру на себе велику відповідальність і діятиму обережно. Але я повинен попередити й решту наших товаришів. Уже близько дев’ятої години вечора. В такий час ми п’ємо каву. Я гукаю торговця, і він наливає нам шість чашок гарячої кави.

— Мені треба з вами побалакати. Здається, я матиму нагоду влаштувати втечу. На жаль, зі мною зможуть утекти тільки двоє. Певна річ, я візьму з собою Клузйо й Матюрета, з якими я втік із каторги. Якщо хтось має щось проти, хай скаже відверто, я вислухаю.

— Ні, — озивається бретонець, — ми не маємо права заперечувати. Передусім тому, що ви троє втекли разом із каторги. Зрештою, ви опинилися тут через нас, бо нам забаглося висадитись у Колумбії. Дякуємо тобі, Метелику, що радишся з нами. Але ти маєш повне право робити так, як вважаєш за потрібне» Хай вам помагає Бог. Запам’ятайте, в разі невдачі вас чекає неминучі смерть.

— Ми про це знаємо, — кажуть разом Клузйо й Матюрет.

Пополудні я розмовляю з комендантом. Друг його згоден. Рибалка питає, що ми хотіли б мати в човні.

— П’ятдесятилітрову бочку прісної води, двадцять п’ять кілограмів кукурудзяного борошна й шість літрів олії. От і все.

— Чоловіче! — вигукує комендант. — Хіба ж можна виходити в море з такими вбогими харчами!

— Можна.

— Ти хоробрий, французе.

Все гаразд. Отже, комендант здійснить і третю операцію. Він холодно додає ще:

— Віриш ти мені чи ні, а я зроблю це задля своїх дітей і задля тебе. Своєю хоробрістю ти цього заслуговуєш.

Я знаю, що він каже правду, й дякую йому.

— Як ти думаєш утекти, щоб ніхто не здогадався, що ми з тобою у змові?

— Твоєї вини тут не буде. Я тікатиму вночі, коли чергуватиме твій заступник.

— Розкажи про свій план.

— Завтра ти знімеш з нічної охорони одного вартового, Через три дні знімеш другого. Коли залишиться один, поставиш навпроти дверей камери сторожову будку. Першої ж дощової ночі вартовий сховається в будку, а я вилізу через заднє вікно. Що ж до освітлення муру, то тобі доведеться якось зробити там замикання. Можна прив'язати до шматка мідного дроту завдовжки з метр два камінці й закинути його на електричні дроти, що йдуть від стовпа до муру. А рибалка нехай припне ланцюгом човна так, щоб нам не довелося довго його відв'язувати. Вітрила й весла мають лежати готові в човні.

— На човні стоїть невеликий мотор, — каже комендант.

— О, тоді ще краще: хай рибалка запустить мотор — ніби для прогрівання, — а сам піде до сусіднього шинку випити чарку.