Худайберди Тухтабаєв - Кінець Жовтого дива

знову загримів дойрою кукурудзник, тільки-но ми в'їхали у місто, і за ним знов ув'язалася юрба малечі.

Рівно о пів на першу ми під'їхали до клаптикового магазину в старому місті. Я згадав, що директором тут голомозий її блискучим лобом, і мене попереджали, що ним займається слідчий відділ. Ще догану вліплять, як улізу не в своє діло. Але не заради ж власного задоволення я тут. Мене привів загадковий тюк сіна, і доки не дізнаюся, в чому його таємниця, з місця не зрушу. А якщо порушив чимось інструкцію — що ж, людині, яка має стільки подяк, не завадить одержати одну-другу догану. Це заохочує до роботи.

Завідуючий клаптиковим магазином, певно, саме обідав, бо вибіг назустріч горилі-кукурудзникові з напханим ротом, тримаючи в одній руці жирну самсу, в другій — пахучу паличку шашлику.

— Ага, приїхав! То чого ж став? Підганяй, підганяй до задніх воріт!

— Зараз, — пробурмотів Саллабадрак, не маючи сили одвести очі від самси і ковтаючи слину. Одначе зробив надлюдське зусилля, загнав гарбу в двір магазину, обережно, як рідну дитину, відніс тюк сіна в комору. Потім утиснувся в закуток, де обідав клаптиковий начальник, і став перед ним у сирітській позі.

— Їсти хочете, палван? — здогадався нарешті «сердобольний» зав.

Саллабадрак мовчки облизнувся.

— Зрозуміло. — Зав обернувся до відчинених дверей допоміжної кімнати. — Шухрат, егей, Шухрат, біжи-но замов штук тридцять… ні, штук п'ятдесят паличок шашлику!

У животі в мене бурчало, але обов'язок не дозволяв покинути тюк, і я лишився стовбичити (невидимо, звичайно) біля воріт складу.

Моє терпіння було винагороджене. Незабаром прийшов дядечко з блискучим лобом. Він убіг в склад, зачинив двері на засув і заходився квапливо розпорювати тюк. З того, як він розкидав сіно, стало зрозуміло, що його цікавить. Ось лишилися останні жмутики і… на світ з'явився великий сувій, обгорнутий грубою мішковиною. Директор надрізав її ножем і повів уздовж шва, радісно осміхаючись і бурмочучи сам собі: «Прибув, нарешті прибув, довгожданий мій. З прибуттям тебе, дорогий!»

Справді — дорогий! Із сувою випали сотні метрів атласу «нічна красуня» — і похмуре приміщення складу осяялось усіма барвами веселки. Я так і остовпів з відкритим ротом. Не знаю, як в інших місцях, але в нашому місті деякі жінки кидали своїх чоловіків тільки тому, що ті, бідолахи, не могли дістати їм відрізи цього атласу. Оце-то сіно, оце-то солома — нічого не скажеш! «Корови», які годуються таким харчем напевне, дояться не молоком, а чистою сметаною. Не тямлячи себе від гніву, я вхопив був клаптикового падишаха за петельки, щоб добренько трусонути, але схаменувся, неохоче відпустив і, знявши кілька кадрів плівки, мерщій вискочив надвір. І вчасно — гарба вже від'їжджала. До сутінок я катався на гарбі кукурудзника, геть оглух від торохтіння дойри, фальшивих закличних пісеньок, жартів та примовок. Зате вже дізнався, хто ж такі «теля», «корова» і «віл», сфотографував їх коло краденого товару. І лише після цього дозволив оголосити собі кінець робочого дня.

Сьогодні двадцять сьоме. Ось уже цілий місяць, як вдень і вночі я метаюся з фотоапаратом, магнітофоном і, звичайно ж, диво-шапочкою, фіксуючи кожен крок злочинців. Сьогодні буде підбито підсумок моїй праці. А втім, цього дня з нетерпінням чекав і «бідолашний» Адил Аббасов. Саме сьогодні «учитель» мав зібрати свою зграю у підземеллі на околиці міста: кого преміює, кого пригостить ляпасом, запропонує нові злочинні плани. І, звичайно, розподілить обов'язки між «учнями»: хто повинен розвозити крадений товар, хто продавати, а хто й далі чорнити міліцію.

Жде цього дня й товстунець, який спершу заскімлить, що в нього викрадено весь виторг, але «під тортурами», тобто одержавши від верховоди ляпаса, все ж викладе належну суму. А горила-кукурудзник, певна річ, вижлуктить три-чотири піали коньяку й буде на сьомому небі!

Гендляр Ариф та Муталь-татуйований розкажуть, як обкрутили навколо пальця міліцію. «Ось як треба працювати, вчіться», — не проминуть вони нагоди похвалитися. Ну й таке інше — навіть говорити бридко!

Одне слово, сьогодні шабаш жовтих дивів. Якщо в давнину вони, згідно з легендами, відзначали свої свята на горі Кухіноф, то зараз, напевно, знову зберуться за містом, у підземеллі баби-яги.

Сьогодні й свято Янгибагської міліції, вірніше, — пробачте, трохи поспішив, — сьогодні переддень свята. Справжні торжества настануть завтра, коли всі злодії опиняться у наших руках. Цієї радісної миті чекають усі — починаючи від працівників райвідділення й кінчаючи міністерством. Сьогодні вночі відбудеться останній бій проти всього того, що в протоколах по цій справі сухо значитиметься: «розкрадання», «наклепи», «хабарництво», «спекуляція», «шахрайство», «замах на вбивство».