Джек Лондон - Твори у дванадцяти томах. Том дванадцятий

Глен-Елен, Каліфорнія,

26 березня 1914 р.

Шановний Роланде Філіпсе!

Посилаю Вам спішним оплаченим пакунком весь рукопис мого нового роману. Я ще не знаю, яку назву йому дати. Була думка назвати «Міжзоряний мандрівник», або «Пекельна сорочка», або «Сорочка без коміра». Яка Ваша думка про ці три назви?

Книжка здасться Вам химерною. Не лякайтесь, а прочитайте. Гадаю, що Ви знайдете в ній багато путнього.

Ця книжка б'є не в одну ціль. Вона правдиво відтворює умови в тюрмах. Наші нинішні закони дозволяють повісити людину за те, що вона стукне іншу людину по посі. Такий закон у штаті Каліфорнія. Так само у Каліфорнії можна законно присудити людині довічне самотинне ув'язнення. Рада директорів в'язниць має таку владу над довічними в'язнями. А гамівна сорочка була законним покаранням у Сан-Квентіні трохи не до кінця 1913 року. Я знаю, що восени 1913 року законодавчі органи штату видали закон, який забороняє вживати її. Але мого героя страчено влітку 1913 року, отже, те, що він зазнав, відбувалося тоді, коли вона була ще законна. Ед Морел, Дональд Лоурі, Джек Опенгаймер — усі вони засвідчили, що скуштували сорочки. А жорстокість цієї кари я скорше применшив.

Ви завважите, що я не зробив свого твору, ані опису тюрми гнітючим. Це тому, що їх прикрашено художнім вимислом, та й завдяки оптимізмові самого твору: адже через гамівну сорочку жертва змогла осягти велич сторіч, зажити кохання, пригод, романтики й вічного життя.

Завважте також, якого коника я втнув з філософією, поставивши силу духу вище матерії й зробивши твір прийнятним для послідовників «Християнської науки», «Нового мислення» й для всіх мільйонів людей у Сполучених Штатах, що цікавляться нині такими речами. Хоча це псевдонаука й псевдофілософія, та воно припаде до смаку і майже всій решті читачів.

Між іншим, з погляду історії твір правдивий від початку до кінця — навіть від прадавніх часів, коли історії, такої, як ми знаємо, ще не писалось, і люди блукали по землі й писали свою історію на зоряному небі.

Лейтмотив книжки — ТРІУМФ ДУХУ.

І тих, чий бог — кохання, вона не відштовхне. Бо ця книжка — гімн коханню. Вона славить кохання й жінку.

Не забувайте, що в наш час реакції проти спекуляції статтю я показую щось чисте, свіже, здорове, нове, змальовую давню романтичну любов романтичними словами, даю їй філософське тлумачення, супровід і захист. Книжка не схожа на все, що друкувалося за останні роки, і тепер саме час їй пробитися крізь хвилю спекуляції статтю в нашій літературі. […]

Глен-Елен, Каліфорнія,

25 червня 1914 р.

Шановний Релфе Каспере!

Похапцем пишу Вам кілька рядків. Я недавно вернувся з Мексіки і тепер, як звичайно, відповідаю на всі задавнені листи, а крім того, я ще тільки оклигую після паскудної бацилярної дизентерії, і звідси мій звичайний, постійний поспіх.

Я завжди схилявся до позиції Геккеля [98] Геккель, Ернст (1834–1919) — німецький біолог-еволюціоніст. . Власне, «схилявся» — це занадто слабке слово. Я непоправний матеріаліст. Я вважаю, що душа — це просто сума функцій організму, плюс особисті навички, спогади та досвід індивіду і плюс його успадковані навички, спогади та досвід. Я гадаю, що коли помру, то таки помру. Я гадаю, що в хвилину своєї смерті зникну зі світу так само, як зникає перший-ліпший комар, роздушений моєю рукою.

Я не зношу таких філософів-крутіїв, як Бергсон [99] Бергсон, Анрі (1859–1941) — французький філософ-ідеаліст. . Я не зношу філософів-метафізиків. У них завжди бажання породжує думку, і їхні найглибші філософські висновки теж породжені їхніми бажаннями. А я, разом з Геккелем, можу назвати себе — за браком кращого терміну — «прихильником наукового мислення».

Вибачте за поспіх.

З пошаною Джек Лондон

Гонолулу, Територія Гаваї,

4 червня 1915 р.

Шановний Джозефе Конраде!

Шпаки влаштували мені концерта, звістуючи світанок. Буруни накочуються на білий піщаний берег, тут, на Вайкікі, грім прибою вдаряє у вуха, а зелена трава жадібно тягнеться від підніжжів кокосових пальм до свіжої вологи моря.

Ця піч була Ваша і моя.

Я лише починав писати, коли вперше познайомився з Вашими ранніми творами. Я надзвичайно високо ціную Вас і віддавна казав про це своїм друзям. Я ніколи не писав Вам. Ніколи й на думці не мав писати. Але Ваша «Перемога» [101] « Перемога » (1915) — один з найкращих романів Дж. Конрада, в якому письменник заперечує індивідуалізм, неспроможний протистояти насильству в буржуазному суспільстві. збурила мою душу, і я вкладаю в конверта копію листа, написаного одному другові над ранок цієї безсонної ночі.