Василь Сичевський - Чорний лабіринт. Книга друга

— Відверто і досить цинічно…

— Однак насправді англійці випереджають нас. Вони вже користуються послугами націоналістів, які по своїх каналах отримують розвідувальні дані про глибинні райони СРСР, а ми удаємо благородство і чекаємо, поки Гелен принесе нам ці дані на блюдечку…

— Важко не погодитися… Доведеться як слід розібратися і, можливо, навіть спробувати переконати Аллена…

— Я певен, що саме так воно і буде, коли ми вислухаємо тих двох джентльменів.

Хемфрі підвівся, неквапом підійшов до каміна, взяв пляшку і довго дивився на згасаюче полум'я, потім, ніби прокинувшись, налив чарки.

— Давай ще по одній…

Керк підійшов до шефа, взяв свою чарку.

— Аллена неважко буде переконати, — сказав, опускаючись у фотель.

— Ти гадаєш? — Хемфрі звів на генерала бляклі очі.

— Скажи йому, що наші розвідшколи порожні, нам нема з кого готувати агентів для Росії, а бандерівці мають людей… — У них руки чешуться шкодити більшовикам.

— Маєш рацію. Минулого тижня вони обстріляли машину з представниками Радянської місії по репатріації.

— Де?

— Поблизу Нюрнберга. Та й про твою Баварію в ноті теж згадують.

— Ти сказав — «ноті»?

— Саме так. Росіяни надіслали Айку протест, офіційну ноту! Звинувачують у відсутності уваги до союзницьких обов'язків. Вимагають припинити терор по таборах Ді Пі, розправи з тими, хто хоче повернутися… Про тих, яких ви ховали в замку Торнау, теж згадують.

— І що Айк? Що він їм відповів?

— А що він може відповісти? Факти у них неспростовні. Певне, пообіцяє вжити заходів, припинити діяльність колабораціоністів у нашій зоні… Сьогодні, бодай про людське око, треба дотримуватися союзницьких зобов'язань. Та, зрештою, то вже турботи Айка, а нам з тобою треба думати про інше.

— З тією нотою у нас теж будуть немалі клопоти. Знаєш, я давно мрію закроїти таку операцію, щоб всі бачили, як ретельно ми виконуємо наші союзницькі угоди, і в той же час, щоб від нашої ревності такий антирадянський дух пішов по світу, від якого в носі у росіян свербітиме не один рік.

— Це тільки бажання чи, може, є конкретні плани?

— Дещо є… Правда, операція поки що бачиться в загальних рисах.

— В чому її суть? — шеф долив собі з пляшки, проте пити не поспішав. Він умів слухати, умів передчувати важливу думку.

Для Керка такі хвилини були приємними. Він добре знав ціну своїм ідеям. Потім, як завжди, Хемфрі видаватиме їх за свої, тому честолюбство його тішилось тільки у ці кілька хвилин, коли почував себе господарем думок свого шефа.

— Вона полягає в тому, — карбуючи кожне слово, почав Керк, — що нам пора прибирати до рук всі оці ОУН-АБН-УГВР, і прибирати по-справжньому. Треба допомогти їм друкувати антирадянську літературу… Ми ж зацікавлені, щоб Націоналістичні організації в нашій зоні працювали активніше, ніж дотепер, чи, може, я не так зрозумів?

— Не тягни. Давай по суті.

— Будь ласка: ми створюємо підпільну друкарню. Націоналісти, я маю на увазі бандерівців, друкують там свою писанину, потім накриваємо їх. Преса, радіо, кіно запевняють увесь світ: американська сторона виконує свої союзницькі зобов'язання! А тим часом ми відкриваємо шлюзи для антирадянської пропаганди, цитуючи, і всіляко поширюючи надруковану в нашій же друкарні антирадянщину…

— В цьому щось є… — Хемфрі підвівся і знову сів.

— Далі ми влаштуємо гучний судовий процес і розголосимо знову на увесь світ! Найгостріші видання надішлемо в держдепартамент. Потурбуємось і про те, щоб із заявою в конгресі виступили солідні люди. Словом, зробимо все, щоб привернути до цього факту увагу вільного світу. Зрозуміла тобі моя думка?

— Сказати правду, не до кінця. Що з цього матимемо ми?

— По-перше, утремо носа росіянам. По-друге, пригріємо націоналістичних лідерів і вони заплатять нам за це людьми своєї організації. Ми вишколимо їх і створимо власну агентурну сітку в Росії, не сподіваючись ні на Гелена, ні на ті міфічні картотеки, яких може й не бути на дні озера Топліц або десь у іншому місці альпійської фортеці фюрера.

— Що ж, загалом думка цікава… — Хемфрі перехилив чарку і акуратно поставив її на мармурову поличку над каміном. — Варто подумати… Добре, Джіммі, ближчим часом я спробую заручитися у цій справі підтримкою Аллена. Зрештою, кожен, хто проти росіян, той з нами. Українські колабораціоністи не кращі й не гірші за інших.

На селекторі спалахнула червона цятка і гугнявий звук зумера перервав розмову. Хемфрі підійшов до столу.