Василь Сичевський - Чорний лабіринт. Книга друга

Вогонь у каміні настроював містера Хемфрі на філософський лад, навіював думки про швидкоплинність і марність людського буття, викликав згадки про дитинство, нагадував про затишок родинного маєтку в Техасі. Яким далеким усе те було зараз! У дитинстві в нього був приятель Джіммі Керк. Навчалися в одному коледжі, університеті, вивчали право в Саскачевані. Потім доля деякий пас водила їх різними стежками, аж. поки зустрілися на таємних дорогах стратегічної служби. Джіммі Керк — генерал, шеф «Сі Ай Сі» в Баварії, багаторічний помічник у найделікатніших справах, якими опікується його відділ у Європі. Хемфрі чекав на Керка з хвилини на хвилину, а тому думав про нього. Ще в коледжі між ними виникла й довгі роки триває суперечка з приводу деформації американської мрії. Запальний, схильний до ідеалізму Джіммі твердив: «Мрія перших поселенців, піонерів освоєння континенту, залишила нас, їхніх нащадків! Вони полишали старий світ, прагнучи створити новий, де кожен індивідуум, — не маса людей, а окрема особистість, — матиме невід'ємне право на власне достоїнство й свободу, що грунтуватимуться на особистій мужності, чесній праці і взаємній відповідальності. Нова Америка народилася від свободи її землі, гір, неба. В самому слові «Америка» — гімн волі і людської гідності. Такою була мрія! — О, замолоду Джіммі Керк умів красиво говорити! — Наші предки, тікаючи від гніту європейських плутократій, прагнули стати рівними серед рівних… Ми втратили їхню мрію. Власними кулаками розтрощили, власними ногами розтоптали те, що народило Америку! «Свобода», «демократія», «патріотизм» — слова, які ми позбавили змісту, це не наші, не американські слова, у нас вони не мають грунту!» Так говорив колись запальний Джіммі.

Сьогодні генерал Керк вже не Згадує тих слів, однак дискусія не згасла, навпаки: її полум'я розгоряється з новою силою. Хемфрі розумів, що перевага у багаторічній полеміці на боці Джімма. Можливо, саме тому Керк і залишився вправним розвідником, а не сягнув більшого. Мало чесно виконувати свій патріотичний обов'язок, треба ще вміти мати від нього зиск. А Керк, на глибоке переконання Хемфрі, саме цього робити не навчився. Доля завжди підсовувала Джіммові такі набряклі грошима справи, з яких другий вицідив би не один мільйон, а цей не мав і цента понад офіційну премію. Ось і зараз до його рук пливе справа, з якої можна мати добрі гроші. Та, мабуть, саме тому, що про Керка шириться слава безсеребреника, йому й доручають справу відділу «Східних армій» Генерального штабу колишнього вермадту. Генерал-лейтенант Рейнгард Гелен пропонує картотеку законспірованих агентів, що їх генеральний штаб Гальдера мав на території Радянського Союзу та нинішніх країн соціалістичної орієнтації. Продає вцілілу від розгрому шпигунську організацію, а мудреці в Штатах ще й носом крутять і тільки тому, що хитрий німець вимагає гарантії: після передачі організації не хоче бути усуненим від її керівництва. Не все, виходить, видно з берегів Патомаку. Доведеться ще і ще раз переконувати Донована, що це нам вигідно. Передача агентури забере час, та й чи досягнемо ми такого ефекту в роботі з тими, хто роками працював на німців? Тут сотня граней так званої специфіки роботи на слов'янському сході, про які наші хлопці не мають найменшого поняття.

Зумер порушив тишу кабінету. Хемфрі неквапом підійшов до селектора і натис на клавішу, яка одразу ж спалахнула зеленим вогником.

— Слухаю.

— Сер, прибув генерал Керк. З ним ще двоє…

— Давайте його сюди, Хоуп. А ті двоє хай зачекають, — Хемфрі припалив погаслу сигару і рушив до дверей, що саме прочинилися. До кабінету увійшов високий тілистий чоловік у добре скроєному цивільному костюмі. Широко ступаючи пухнастим килимом, він підійшов до шефа і коротко вклонився.

— Радий бачити тебе, Джіммі… — потискаючи руку, мовив Хемфрі.

— Дякую, шеф… Я теж… — одізвався хрипкуватим басом генерал.

— З роками ти стаєш дедалі більш імпозантним. Ця благородна сивина… Ти часом не фарбуєш волосся? — посміхаючись, запитав Хемфрі.

— Ні, шеф, на такі дурниці не вистачає часу.

— Що це ти все шеф та шеф. Присядьмо. — Хемфрі показав на розлогі фотелі біля каміна. — Присядьмо і до біса всяку офіційність. Адже ми друзі, Джіммі… Чи ти забув, як ми бились за Роз Хоуп?

— Бачу, ти й зараз пам'ятаєш про неї. Це її синок у тебе в приймальні? Чи я помиляюсь?

— Її… Тільки пам'ять допомагає відчути прожиті роки, — Хемфрі налив дві чарки міцного шотландського віскі. — Твоє здоров'я!