Валерия Иваненко - Хатинка в морі

— Даремна тривога, — повідомив він.

У ставку трохи підбадьорились. Лякливий слимачок виліз із своєї закрученої черепашки і навіть відважно вистромив ріжки.

Набравшись сміливості, маленький линок обережно запитав прибульця:

— Що ж ви їсте? Вам ставкова дрібнота не до смаку?

— Тебе цікавить, що я їм? О, їжі тут мені досхочу! Адже, певно, з вас ніхто не їсть чудових водоростей? А я саме їх і люблю!

І всі побачили, що, набираючи в рот воду, товстолоб відціджує дрібнесенькі водорості.

Линиха аж зраділа:

— Ой, то чудово! Вас багато, і ви, мабуть, поїсте усі ті набридлі дрібненькі водорості. А то ж просто задихаєшся від них!

— Тут у вас нітрохи не гірше, ніж у нас на Амурі, — мовив гість.

— На Амурі? — спитали здивовано риби.

— Еге ж. На Далекому Сході є така величезна ріка Амур. Я сам звідти.

— Скажіть! — здивувався карасик. — То ви справді з далеких країв, від вас можна почути багато цікавого.

— У нас ріка широка-широка і дуже глибока, — охоче почав товстолоб і розповів багато дивного про своє дитинство і надзвичайну подорож.

— Як цікаво! — почулось з-за стеблин водоростей, де непомітно зібралося чимало риб. Вони всі захоплено слухали розповідь товстолоба.

Вже цілком заспокоєна молода линиха прошепотіла до коропихи:

— Дивись, він зовсім не страшний, а навіть симпатичний! Чи не правда?

Товстолоба підбадьорила увага риб. Він розповідав далі:

— Я був дуже схвильований нашою далекою подорожжю і заспокоївся лише у вашому ставку. Адже мені дуже подобаються нові місця. Тепер я і мої родичі залюбки житимемо тут.

— Слухай, сусіде, — звернувся короп до карася, — ці товстолоби цілком порядні риби. Нікому не заважають, життя в ставку хвалять.

Карась стверджуюче промовив:

— Ці риби заслуговують усілякої поваги. Адже вони приїхали так здалеку, та ще поїздом!

Веселе сонечко ще раз нагадало всім, що весна у повному розпалі. Береги і дно ріки густо вкрились зеленню.

У заростях водоростей здивовано зупинились дві подружки рибки-краснопірки. Вони були дуже гарненькі. Їхні червоні плавці так і спалахували, коли на них падав весняний сонячний промінь.

— Ти глянь, — сказала перша, — той колючка — наче несамовитий, нікого і близько не підпускає до своєї купи хмизу. Він, мабуть, дуже загордів через своє вбрання. Дивись, яке в нього яскраво-червоне черевце стало і спинка зеленкувата. А був же такою непоказною рибинкою!

— О, то він оберігає місце, що вибрав для гніздечка, — озвалась її подружка. — Він приведе туди колючку-маму, і вона відкладе там ікру.

— А як він кумедно настовбурчив свої три колючки!

— Це до нього підплив горчак! Знайшов кого лякати!

До колючки справді наблизилась рибка-горчак. Горчак навіть сторопів, натрапивши на таку ворожу зустріч.

— Та чого це ти? — промовив він. — Я ж не збираюсь займати твого місця, коли ти вважаєш себе його хазяїном. Мені тільки треба знайти підходящу черепашку, черепашку з двома стулками, адже і я мушу відкласти в надійне місце ікру.

Колючка-тато заспокоївся і опустив свою страшну зброю.

«І вештаються тут усякі, — подумав він. — Наче мало місця їм в ріці».

Він уважно обдивився вибрану місцинку і вирішив, що тут буде зручно збудувати кубельце для майбутньої ікри. Течія води тут стрімка, отже, і ікрі, і малькам буде чим дихати. А вітер наче не дуже хвилями бавиться, не буде із дна мулу здіймати.

Розсудивши так, колючка заходився збирати будівельний матеріал. Він ретельно переносив рослинки і навіть, напруживши всі свої сили, відірвав від якоїсь водяної трави пагінець, що — ух! — як міцно тримався на стеблині!

Під час роботи раптом приплив чорний блискучий жук-плавунець. Він впевнено опустився на піщане дно і почав походжати на обраному колючкою майданчику. Цього колючка не міг стерпіти. Він підвів свої голки і люто кинувся на нахабного загарбника. Наляканий жук позадкував, а потім і зовсім утік якомога далі.

Тепер тато-колючка заходився дбайливо укладати шматочки різних водоростей і все це змочував своєю клейкою слиною, щоб будова була надійною. А ще ж необхідно підкотити кілька камінців, щоб укріпити гніздо на місці. Тоді ніякі хвилі не знесуть його.