Валерия Иваненко - Хатинка в морі

— Який там телепень світло застує? — «Дядя» рвучко підняв голову від скельця, і діти побачили обличчя зовсім молодого сердитого хлопця.

— Забирайтесь усі швидше геть, нема тут нічого для вас цікавого! Не заважайте працювати! — Але тут він упізнав Мишка й вже миролюбніше спитав: — Ну, що там у вас скоїлось? Та заходьте вже, тільки не насмітіть, бо Марина Петрівна мене разом з вами вижене з хати. І я не «дядя», а просто Олег.

Діти як слід обтрусилися, дівчата поскладали на подвір’ї свої букети, обчистили траву з одежі Мишка, бо в того руки були зайняті ношею, і гуртом увійшли в кімнату, навперебій вітаючись.

— Що це таке? — простягнув Мишко знахідку.

Студент пильно придивився:

— О, рідкісний гість! Це вугор. З вас ніхто вугрів не їв?

— Ой, я колись їв! — вихопився Костик. — Тільки ті були невеличкі, мабуть, вугрові діти, і мама їх засмажила так, що я не дуже роздивився.

— От дурний, — пирснув Івась, — так то ж, мабуть, в’юни були. У затоці їх багато ловлять.

— Вугрових дітей у наших водах ніколи й не стрінете. А де ж ви цього зловили?

— У тім-то й річ, що ми його не зловили, — ми його знайшли. У траві на лузі, отам, як до річки йти.

— У траві, кажете? — стрепенувся Олег. — От бідолаха, не доповз! Чого ж ви його хоч у цеберко з водою не вкинули? Бачите, він ледве живий, — сказав він, наливаючи води в ночви і пускаючи туди вугра. Олег навіть забув, що Марина Петрівна може бути не дуже задоволена з цього.

— Знаєте, чого він у траві опинився? Він хотів у річку переповзти. Мабуть, колись давно повідь його в озерце занесла, він там і жив.

Діти здивовано завмерли, а Мишко навіть рота трошечки розкрив.

— Так, так, — розповідав Олег. — У темні ночі, коли місяць не світить, вугри виповзають з озерець чи з якого іншого водоймища на берег і повзуть, звиваючись, по вологій землі, поміж мокрою травою. Мабуть, і ваш переповзав відкілясь до річки, та не встиг до ранку і причаївся у холодку, де ви його й надибали. Як трохи очуняє, ми його в річку кинемо. Може, він до моря вирушив, а тут така халепа.

Діти переглянулися. Як — до моря? Адже тут моря й близько немає! У Сашка майнула думка: «Цей студент, здається, не менший вигадник, ніж наш „учений“ Мишко», — але тут-таки згадав, що Мишко нічого не вигадав. Він серйозно сказав, що читав про риб, які пливуть навпаки, з моря в річку, щоб відкласти там ікру, як ось осетри і ще якісь, а щоб з річки в море йшли, такого він не чув.

— Ну, якщо навіть ваш «професор» Мишко не чув, — уже зовсім весело сказав Олег, — то приходьте ввечері, я вам розкажу, бо мені зараз роботу кінчати треба.

Ввечері, після того, як усім гуртом ходили випускати вугра в річку, всі посідали на колодках у подвір’ї тітки Марини. І ось тоді студент Олег розповів їм таке:

— Живуть собі вугри у річці багато років. Цьому вугрові, може, років вісім уже є, як нашому Костикові, а то й більше. І ви дарма думаєте, що це така вже лагідна риба. Якби комусь із вас спало на думку зазирнути їй у рот, ви б побачили багато дрібних, але гострих-гострих зубів. Цих зубів доводиться стерегтися не тільки дрібним водяним тваринкам. Трапляється, що навіть жаби і риби попадаються на ті зуби.

Та ось настає час вуграм ікру відкладати, і починають вони тоді спускатись річкою вниз. Мабуть, і цей теж зібрався з усіма своїми родичами подорожувати. Спускаються вугри ночами все нижче й нижче по річці. Куди ж вони простують? Путь їм лежить до Чорного моря. Може, тут і відкладуть вони ікру? Ні, вугри тут не затримуються, а пливуть кудись далі й далі. Тепер уже нічого не їдять дорогою, бо в річках вони нагуляли чимало жиру на запас і живляться ним.

От і Середземне море — тепле, дуже солоне. Але й ці води не придатні вуграм для нересту. З річок, що в це море течуть з різних країн, до них приєднуються інші вугри. Всі разом вони пливуть далі, ніде не зупиняються, не затримуються. І от перед ними, нарешті, води Атлантичного океану. Сюди збирається ще безліч вугрів з північних морів: Баренцового, Балтійського, Німецького… Безмежний і бурхливий Атлантичний океан, лютують на його поверхні шторми, величезні кораблі ледве змагаються з страшними хвилями. А риби спускаються все нижче й нижче в спокійні глибини океану і, звиваючи свої довгі' тіла, пливуть не відомими нікому дорогами впевнено, неухильно… Вже й часу чимало минуло, і нарешті вугри припливають до берегів Америки, у тропічне Саргасове море, де вода дуже тепла цілий рік. Оце і є мета їхньої важкої довгої подорожі. Тут і відкладають вони свою ікру.