Валерия Иваненко - Хатинка в морі

Згодом мальки, використавши усі ці запаси, навчились добувати собі свіжий живий корм. Через небагато часу слід було вирушати в далеку мандрівку.

— Ой, скільки вражень назбиралось за дорогу! — розповідав осетер.

— То розкажіть, як ви сюди дістались, де вам випало плисти?

— Ми пливли здалеку. Спершу нас несла дуже швидка і зовсім чиста й прозора вода. А попід берегами коливалися слідом за течією густі м’які водорості… Вода, як скажена, стрибала по камінню. Я ледве витримав той жах. Уже було мало не зомлів, але потроху річка ставала широкою, спокійною, і ми без пригод попливли далі.

Мандрівники не могли знати, що то вони пропливали жахливе місце на Дунаї — Чортові Ворота. Адже вони були тільки риби.

— Уже мої супутники були не маленькими і не беззахисними. Вони помітно зміцніли і виросли. Та, кажуть, я й сам також змінився. Вода вже не була така прозора, як спершу. Нас хитали каламутні жовтуваті хвилі. Ми пливли до самих дунайських гирл. Тепер ми стали ого які молодці!

Малий Хлюп-Хлюп уважно слухав.

— Ой, як цікаво, і ви так добре про все розповідаєте. А ваш пихатий родич навіть і говорити з нами не хотів. Тепер ви тут будете?

— Ні, що ти! Ми тут наберемось сили і трошки згодом попливемо у Чорне море слідом за нашими старшими родичами. Вони попливли, не спиняючись тут, — сказав доброзичливо осетер.

Хлюп-Хлюп зрадів.

— І ми ж так само попливемо згодом у відкрите море.

Осетер добродушно смикнув вусиком:

— Ну, та ми не побачимось. Ви собі будете ловити рачків угорі, а ми шукатимемо соліднішу здобич, яка живе на дні.

— Може, все-таки десь зустрінемось, — з надією промовив Хлюп-Хлюп.

Хоч як було цікаво Хлюп-Хлюпові розмовляти з осетром, але вже слід було повертатись до своїх. Він сказав про це осетрові. Хитнув, прощаючись, хвостиком і почав підніматися вгору.

По дорозі він угледів маленького рачка, і, звичайно, почалося знову невтомне полювання.

Нарешті Хлюп-Хлюп побачив товаришів і розказав їм про осетра.

— Та вони всі брешуть, — вигукнув Блись-Блись. — І рід у них найстаріший, і припливли так здалеку…

Хлюп-Хлюп навіть образився за свого нового знайомого.

— Щодо давнини роду я нічого не можу сказати, а подорожували вони таки справді далеко. Мій новий товариш не з тих, що можуть збрехати.

— Не треба сперечатись, — встряв у розмову один з мальків. — Пливімо до тітоньки камбали і спитаємо у неї. Вона часто тут лежить і, мабуть, багато знає.

— А ти хоч знайомий з нею? — спитав Блись-Блись. — Хоч знаєш, яка вона на вигляд? Впізнаєш її?

— Я знаю. Я колись бачив її, — сказав впевнено Хлюп-Хлюп. — Її легко впізнати. Камбала хоч досить неприваблива риба, але дуже лагідна. Я бачив, як вона лежала на одному боці, а обидва ока її, уявляєте, пересунулись на другий бік. І рот у неї також скривлений у той же бік. Її шкіра вся в чорних плямах, так що від каміння її важко відрізнити. Треба дуже уважно придивлятись. Ну, то як, попливемо до неї?

Мальки зграйкою вирушили до камбали. Але відразу їх спіткала невдача. Вони підпливли до того місця, де було каміння і де вони сподівались знайти тітоньку камбалу. Та скільки вони не придивлялись, ніякої камбали не бачили. Зовсім розгублені, мальки попливли назад, минаючи піщане гладеньке дно і навіть не звертаючи уваги на тоненьких рачків, які метушилися навколо. Раптом почувся незнайомий голос:

— Чого це молодь тут розгулює? Здобич шукає?

— Ні, — відповів Блись-Блись. — Ми шукаємо тітоньку камбалу. Але не знайшли її там, де сподівались.

— Ну, то ви погано шукали, — почувся тихий сміх. — Ану, пливіть ближче сюди.

Мальки підпливли і зупинились вражені.

Серед піску на них раптом глянули два великих ока. А коли вони придивились пильніше, то побачили і кривий рот, і всі обриси камбали.

Блись-Блись зневажливо глянув на Хлюп-Хлюпа:

— Шукали камбалу в темних плямах, як ти казав, а вона насправді зовсім світла і вкрита дрібненькими цяточками. Ех ти, розвідник!

— А ти не глузуй з свого товариша, бо в мене колір змінюється залежно від місця, де я лежу: на камінні я була вкрита темними плямами, а тут зовсім неначе піском присипана. Так мене ніякі вороги не помітять. А чого ж ви мене розшукували?

Мальки пройнялися ще більшою повагою до цієї надзвичайної риби і розказали про суперечку двох братів.

Камбала всміхнулась: