Ольга Хлудова - Хвилі над нами

Мені дедалі більше подобалося тут, на Казантипі. Щоправда, все це скоріше було схоже на мілку сажан-ку з рибою, ніж на величні підводні пейзажі справжніх морів, але й це мілководдя мало свої переваги. Вода була прогріта сонцем, не дуже каламутна, незважаючи на сильний вітер, який з цього боку мису майже не відчувався, а риби було стільки, що раділо серце. Деяка одноманітність видів компенсувалася кількістю тварин.

Великого калкана я зустріла в другій половині дня, коли пливла, щоб зробити візит рибі в ставнику. Оцей уже не дався, щоб його схопили руками. Він піднявся з дна метрів за два від мене, темний, округлий, схожий на велике бронзове блюдо, потемніле від часу. Лівий, сліпий бік риби здавався у воді дуже білим. Калкан майже зник з очей, а біла пляма ще довго миготіла в зеленкуватому тумані, стаючи все каламутнішою.

Я підпливала до ставника. Попереду йшла вертка зграйка сріблястої ставриди. Зграйка дійшла до крила, загаялась трохи, потім повернула вздовж сіті, що перегородила їй шлях, прямуючи до входу в невід. Я лишилась зовні, не бажаючи без дозволу рибалок запливати в ставник. Крім того, мене не дуже приваблювала перспектива дожидання разом з рибою вранішнього зрізування, що цілком могло статися, коли б я заплуталась у сіті. Через прозору стінку мені було й так добре видно, що робиться в ставнику. Там кружляла риба.

Повз мене пропливли два чи три великих судаки, потім появилися ставриди, не ті, що тільки-но ввійшли, а більші. Промайнули великі пеламіди, які рухались поштовхами, то завмирали на місці, то кидались уперед. Вздовж стінки, безперервно тикаючись носом у сіть, пройшов великий хвостокол. Він шукав виходу із ставника. Як не дивно, риба не догадувалась вернутися тим самим шляхом, яким вона заходила в пастку. А втім, дехто догадувався. Я помітила кілька кефалей. Вони пройшли вздовж крила, обігнули його і вийшли з другого боку. Іноді, дійшовши до крила, кефалі просто повертали назад, часом заходили навіть всередину невода, але через деякий час все ж виходили з пастки. Одна чи дві з них, натрапивши на перепону, вискочили з води, але вдарились об високо натягнуту сіть і впали назад. Певна річ, якийсь процент кефалей заходить у невід і не встигає вибратись із нього до приходу рибалок, але процент цей зовсім незначний порівняно з величезною кількістю кефалі в бухті. Для ловлі кефалі є спеціальні сіті.

Мене здивувало, що тут майже зовсім не було барбулі. Зустрічались поодинокі екземпляри її, але не часто. А в 1952 і 1953 роки колгосп добував її по 500–600 центнерів за сезон.

Чехоня.

В Російській бухті я плавала в дуже несприятливу погоду. Судячи з миготіння сріблястих тіл у жовто-зеленій воді, в якій повно крихітних завислих часточок, риби там було багато. Мені здавалося, що саме тоді проходили косячки кефалі. Проте, підпливши ближче, я побачила досить велику рибу чехоню . Сплюснуте з боків тіло чехоні, вкрите блискучою світлою лускою, добре видно здалеку навіть у каламутній воді.

Великі калкани і скати кілька разів зустрічалися на мулистому грунті метрів за двісті від берега. Подекуди в заростях зостери було багато морських коників, морських голок і, звичайно, бичків. Ближче до піщаної частини бухти тварин ставало менше. На мій подив, у заростях морської трави біля самих причалів метушилося багато зеленушок, які в 1954 році вважалися тут рідкісними рибами.

Одного чудового ранку я вирушила з рибалками на зрізування ставного невода.

Байду обережно провели між гундерами — жердинами, на яких кріплять ставний невід. Низько зігнувшись, майже лежачи на борту, рибалки розмірено і не поспішаючи перебирали полотно сіті. Я перехилилася через борт, з нетерпінням чекаючи появи перших риб. На чарунках сіті ялинковими іграшками висіли морські коники. От дивна риба… Вони самі почіплялися хвостами до ниток і давно могли б попливти геть, якби догадалися, що треба відчепитись. Але в їхніх пустих голівках не виникала навіть така проста ідея. Метляючись у повітрі, вони судорожно чіплялися за сітку.

З темної глибини повільно випливало полотно невода. Риби відходили все ближче до «прижиму», зовнішнього краю ставника. Потім відступати їм стало нікуди. Срібні стріли сарганів пронизали воду. Плоске темне тіло камбали чи ската ковзнуло по піднятій сіті і розчинилося серед рухливих тіней. Вода закипіла від сили-силенної в'юнких тіл. Насамперед черпаком викинули кілька жалких медуз, потім багром вибрали скатів-хвостоколів. Тільки позбувшись цього неприємного прилову, рибалки взялися до риби. Але замість того, щоб пересипати її в байду, вони, не піднімаючи сіті, почали вибирати руками і викидати у воду за ставник дрібну рибу. Сріблясті тільця так і мигтіли в повітрі. Перелякана риба, впавши у воду, миттю зникала в глибині. Це в основному були молоді судаки.