Ольга Хлудова - Хвилі над нами

Дальша частина нашого шляху проходила по дикому хаосу каміння, серед нагромаджених одна на одну величезних брил, обвалів, що утворюють непрохідні лабіринти, і окремих зубців, які піднімають свої вершини над купами уламків.

У глибоких розколинах виднілася свіжа зелень. Там, у глибині, ростуть кущі терну і глоду. Їхні верхні гілки досягають краю розколини. Багато каменів обвиті батогами ожини та інших повзучих рослин, що гніздяться в тріщинах і заглибинах, де скупчився грунт. Подекуди через пишні каскади цих рослин дорога стає майже непрохідною. Вони заплітають розколини і тріщини між каменями, утворюючи десятки небезпечних пасток, хапають подорожнього за ноги, дряпають шкіру і рвуть одежу.

Ми вщерть звідали всіх цих утіх, пробираючись до моря. Бухта, на яку ми дивилися зверху, непривітно шкірила на нас зубці голого каміння. Я навіть не захотіла в неї спускатися.

На перший день обмежились ознайомленням із західними бухтами і рішуче повернули додому через улоговину центральної частини мису.

В північній частині мису є бухти, досить приємні для купання, але не дуже населені рибою. У всякому разі так було у вересні 1958 року. Особливо гарна величезна бухта з пляжем із битої черепашки і невисокими скелями по її краях. Ми потрапили туди ясного, сонячного дня з північним вітром, який гнав до берега круті короткі хвилі. Черепашковий пісок, що вкривав дно, піднімався під ударами хвиль, але зараз же осідав, залишаючи воду прозорою. Невелике каміння біля берега і окремі скелі, розкидані по піщаному дну, на глибині майже голі. Риби було небагато. Бички на піску, зграйки дрібної риби (шпротів або молодих оселедців), атерини, дві-три маленькі камбали з долоню завбільшки — оце й усе, що я побачила під водою.

Але, як завжди, отут море і піднесло мені сюрприз, вибравши для цього бухту, здавалось, найбільш пустинну.

Мені назустріч повільно плив великий судак. Він пройшов прямо піді мною і зупинився біля каменя на глибині метра півтора. Я ганебно розгубилася. Бокс з фотоапаратом залишився на березі. Замість того, щоб кинутись на берег по камеру, я кинулася на судака. Однією рукою я схопила його під зябра, другою — за хвіст. Судак легко вислизнув із моїх рук, які тремтіли від хвилювання, і спокійно відплив убік. Я мало не захлинулася від досади. Але судак зробив коло над каменями і знову спинився піді мною. Я кинулась на нього і схопила його двома руками. Судак вирвався, зробив коло і знову став піді мною.

Це було схоже на кошмар. Якби судак повторив свій маневр ще раз, я не повірила б очам. Не може бути! Це суперечило всім законам поведінки риб! Проте судак стояв піді мною і спокійно чекав наступного нападу. Я стиснула зуби (вірніше, гумовий загубник трубки) і кинулась на рибу втретє. Вчепилася в неї з усієї сили. Микола на березі схопився вкрай здивований, побачивши, як я піднялась із води, притискаючи до грудей здоровезного судака.

При огляді риби на березі ми зрозуміли причину її дивної поведінки. Судак був зовсім сліпий. Білі плівки затягували йому обидва ока. Великі пухлини біля голови і на череві, мляві рухи і цілковита байдужість до своєї долі були, напевне, наслідком якогось тяжкого захворювання.

Через купи каміння, порослого ялівцем, терном і шипшиною, деякі бухти з північного і північно-західного боку мису менш доступні, ніж та, в якій я ловила сліпого судака. Ллє вони населені значно більшою кількістю тварин. Зарості лапчастого рдесника, заніхелії і зостери, каміння і замулений пісок служать притулком для безлічі безхребетних, які в свою чергу приваблюють сюди риб. Мені траплялись кефалі, ласкири, дрібні судаки (сантиметрів по 10–15), камбали, скати і, звичайно, бички, без яких немислимий підводний пейзаж Казантипу.

Ближче до східного боку мису берегові скелі підносяться все вище над морем, їхні стіни стають дедалі крутішими, а бухти, завалені великим камінням, — менш доступними.

Східна частина скелястого мису така стрімка, що спуститись до води дуже важко. Мені не довелось плавати в цьому районі, але можна припускати, що в ньому багато риби. Ближче до Татарської бухти, тобто на південно-східному боці мису, як виявилось, були найбільш населені підводні угіддя.

Другого дня ми могли переконатися, що наші розрахунки відносно вітру були правильними. Сильний північно-західний вітер підняв хвилювання в Арабатській затоці. А в затоці Казантип коло берегів мису був майже повний штиль. До речі, місцеві жителі називають бухти, прилеглі до плоского пересипу із заходу — Російською бухтою, а зі сходу — Татарською. Не знаю, наскільки узаконені ці назви в географії, але коли вам торочать цілі дні про Російську і Татарську бухти, то мимоволі починаєш називати їх цими іменами.