Ольга Хлудова - Хвилі над нами

Піщаний берег Татарської бухти починався від скелястих урвищ, які замикають бухту з півночі, і зникав на південному сході в рожевій вранішній імлі. На березі вивантажували привезену із зрізки рибу. Чайки з криком вились коло байд, підхоплюючи на льоту дрібну рибку. Ми пройшли трохи по вузькій смужці суші вздовж берегових скель мису, поки скелі не перегородили нам дорогу. Тоді довелося йти по мілкій воді вздовж берега. Вода була по кісточки, а там, де дно знижувалось, сягала до колін. На м'якесенькому піску хвилі намалювали складні візерунки.

Ми вибрали зручне місце між двома великими скелями, де дрібне плоске каміння не заважало розташуватися табором.

Рибалки незабаром розійшлися по домівках. Великі просмолені байди здавались не більшими за кавунячу насінину. Бухта лишилась у володіння нам і чайкам. Я побродила трохи, намічаючи план огляду бухти. Під камінням, що лежало біля самого урізу води, було багато дрібних, з ніготь, крабиків брахінотусів . У них майже квадратний панцир з геометричним візерунком, в якому поєднуються пісочно-жовті, зеленуваті, чорний і білий кольори. Рисунок візерунка дуже різноманітний.

Інші краби, ритропанопеуси , трохи більші. Їхні округлі панцири досягають розмірів п'ятачка. Певна річ, вони мальки порівняно з великими крабами Чорного моря, не кажучи вже про крабів північних морів або гігантських океанських крабів.

Цікава доля ритропанопеуса. Кілька десятків років тому він був випадково завезений у Голландію з узбережжя Північної Америки. Такі переселення личинок крабів або молюсків давно спостерігаються ученими. Минув якийсь час, і ритропанопеус з'явився в Бузькому і Дніпровському лиманах. А тепер він поширився по всьому Азовському морю. Ми знаходили його на Казантипі і біля Бердянська.

Деяке каміння знизу було вкрите такою силою актиній, що драглисті тіла тулилися одне до одного. Досить велика актинія повільно стискалася в клубок, поступово підбираючи всередину, до рота, свої прозорі щупальця. З центра клубка стирчали ніжки маленького крабика. Безліч дрібних ракоподібних шастали по мокрому камінню берега в зоні запліску.

Там, де глибина води була сантиметрів двадцять п'ять, уже починалися лужки морських трав.

Я попливла майже від самого берега, щоб бачити всі поступові зміни дна.

Ближче до берега на піску лежали великі плоскі камені, оброслі нитковидними водоростями. Тут же починалися лужки лапчастого рдесника, заніхелії і зостери. Чим далі я пливла, тим менше ставало каміння, поки піді мною не потяглася нескінченна піщана рівнина. Хоч я була вже далеко від берега, глибина лишалася майже незмінною, хитаючись від 70 сантиметрів до метра з чимось. Рівнина зрита безліччю невеликих ямок глибиною п'ять-десять сантиметрів. І в кожній ямці лежав бичок. Поки я наближалась до них, бички лежали нерухомо, щільно притискаючись до дна своїх схованок. Але я пливла над ними на невеликій висоті, і вони кінець кінцем не витримували і кидались навтіки.

Всі бички, навіть ті, що лежали у відносно глибоких місцях (приблизно півтора метра), тікали обов'язково до берега, під захист каміння і трави. Трохи далі вздовж скелястої частини бухти дно поволі знижувалось. Але навіть на відстані сотні метрів од берега глибина була всього метрів два або й менше.

Зарості зостери, заніхелії і лапчастого рдесника кишма кишіли дрібними ракоподібними. Напівпрозорі креветки стояли між стеблами, витягнувши довгі тонесенькі вусики.

Бичків тут була сила-силенна. Подекуди на піщаних лисинках між травою вони лежали, майже суспіль вкриваючи дно своїми товстими тільцями. Я підрахувала їх на цій ділянці, вибираючи і перенаселені місця, і місця, де риби було менше. В середньому на квадратний метр дна припадало від 10 до 12 бичків. Я знімала їх навколо себе, забувши про все на світі, коли раптом із заростей появилася зграя кефалі. Вона пройшла, на жаль, занадто далеко, щоб можна було її сфотографувати. В зграї було штук десять великих риб. Через кілька хвилин пройшла ще одна зграя, яку я встигла зняти в ту мить, коли вона була від мене на відстані, трохи більшій метра.

Кефалі помітили мене, тільки підійшовши зовсім впритул. Вони злякано метнулися до берега і зникли. Ганятися за ними було безглуздо. Я зовсім нерухомо лежала на поверхні над заростями рдесника. Через кілька хвилин з'явилися ще кефалі, можливо, ті ж самі. Вони повільно наближалися, час від часу майже стаючи на голову, щоб підхопити щось між коренями рослин і на піщаних лисинках. Вовтузячись серед трави, вони скаламутили воду. Під прикриттям цієї завіси я почала обережно підкрадатися до зграї, що годувалася. Проте чи шум ластів, чи коливання води стривожили риб. Вони кинулись рятуватися, але тому що я нерухомо завмерла, попрямували в мій бік, не помічаючи мене за довгими стеблинами рдесника і каламутною пеленою. Товста морда кефалі з виряченими очима з'явилася біля самого мого обличчя. Кефаль зробила такий стрибок, що їй міг би позаздрити акробат. Вона вискочила з води, метнулася вбік і зникла. Слідом за нею пролетіли майже коло мене інші кефалі. Їхня панічна втеча викликала помітну тривогу серед флегматичних бичків. Вони почали зніматися з своїх місць і прямували до берега під каміння.