Ольга Хлудова: Хвилі над нами

Я пішла з Татарської бухти з твердим наміром вернутися туди трохи пізніше, в кінці дня, коли в ставник збереться більше риби, проте невеликий дощ і набіглі хмари перешкодили мені того ж дня повернутися до ставника.

На другий день знову дув північно-західний вітер, але він начисто вимів небо, і сонце сяяло, як літом.

Щоб не перемерзнути передчасно, я не запливала далеко від нашого табору, через кожну годину виходячи погрітись на сонці. Кефалі знову було дуже багато. Сама не знаю, як мені пощастило підкрастися до трьох кефалей, які заглибились у розшуках морських черв'яків серед зостери. Я вчепилась обома руками в слизьке, тонке листя і буквально боялась дихнути. За метр від мене велика кефаль підколупувала мордою верхній шар піску і з апетитом шльопала товстими губами. Інша, менша, швидкими рухами скльовувала щось з поверхні плоского каменя. Трохи далі ще кілька кефалей повтикалися всі головами в одну маленьку галявину і з насолодою вовтузились, піднімаючи у воді золотистий на сонці пилок каламуті.

Тривогу зняла кефаль, яка збирала щось із каменя. Вона повернулась у мій бік і завмерла на частку секунди. В наступну мить вона різко метнулась убік. Всі інші, ніби за сигналом, кинулися слідом за нею. На цей раз я теж попливла за ними. Було цікаво глянути, куди попрямують сполохані риби. Вони так рішуче пливли до берега, що, здавалось, ось-ось вийдуть на нього і сховаються там від мене серед берегових скель. До цього справа, проте, не дійшла. Кефалі запливли на глибину до півметра, різко повернули вздовж берега і, пливучи по мілководдю, зникли з очей.

Метрів за двісті від берега, де дно вкрите дрібним замуленим піском, а глибина два-три метри, лежали невеликі купки розчавлених черепашок молюсків-серцевидок . У кожній купці була пригорща черепашок.

Хтось поїдав тут серцевидок, давлячи тверду черепашку. Купки, мабуть, утворилися тому, що риба набирала в рот кілька штук молюсків, а потім відразу випльовувала всі рештки. Ллє яка це риба?

Микола висловив припущення, що тут годувався осетр. На Каспії Микола спостерігав осетрів, які робили саме так: набирали в рот молюсків, а потім випльовували подрібнені рештки черепашки. А втім, питання залишилось невирішеним.

Цілком можливо, що молюсків тут їла зовсім інша риба, наприклад великий морський кіт. Підводні спортсмени можуть самі розв'язати це питання, якщо воно їх цікавить. Що ж до морських котів, то їх було тут багато, особливо маленьких, з зошит завбільшки. Вони лежали на дні, присипавши, як звичайно, краї плавців пісочком або перепливали з місця на місце, риючись у піску.

По дорозі до берега я зустріла пеламідок, невеликий косячок з чотирьох штук. Здавалось, вони не поспішали, але спинні плавці були так само щільно притиснуті до їхніх спинок, як і під час полювання, коли вони стрімголов мчали за ставридою. Рибки поставились до мене насторожено і близько не підпустили. Далі знову пішли зарості заніхелії і зостери. Глибина стала не більше метра. Заіржавілий шматок заліза лежав рядом з лужком трави. Мітилястери і балянуси густо обліпили поверхню металу. Мабуть, це була відламана лапа невеликого якоря. Під нею, збившись тісною купкою, лежало штук п'ять або шість бичків. Місця було мало, і поверх усієї компанії лежав ще бичок, якому не вистачило місця на грунті. Ця ямка під шматком іржавого заліза, повна-повнісінька бичків, служила для них таким самим притулком, як і каміння, якого тут було мало.

Трохи далі, біля самого краю заростей трави, прямо під собою, я побачила велику камбалу-глосу . Вона лежала зовсім нерухомо. Нас розділяв метр водної товщі. Я просто нахилилась і міцно схопила її за голову й хвіст. Камбала була завдовжки сантиметрів 35–50. Я стояла по пояс у воді, тримаючи камбалу, ніби піднос, двома руками й зовсім розгубилася. Що робити з нею далі? Нести додому, де риби й так скільки завгодно і смаженої, і вареної? Крім того, мене трохи бентежило, що камбала так нерухомо лежала у мене в руках. Може, вона дохла? Я зовсім забула, що так само поводились маленькі камбалки на Чорному морі, і трошечки послабила свою судорожну хватку, щоб подивитись, чи рухає риба зябрами. Камбала розв'язала всі мої сумніви, метнувшись від мене з несподіваною в цій плоскій рибі жвавістю. Вона зробила півколо в товщі води і мерщій залягла десь з другого боку трави. На тому місці, де вона лежала, залишився чіткий відбиток її тіла. Я шукала камбалу, але замість неї знайшла іншу камбалку, калкана завбільшки з долоню. Він шарахнув у мене з-під пальців і, пустивши фонтанчик піску, під його прикриттям сховався трохи далі.