Ольга Хлудова - Хвилі над нами

Наскільки порізані береги Казантипу, можна судити з того, що коли в 1954 році студенти, які працювали тут, виміряли берегову лінію з усіма її звивинами, вони дістали солідну цифру — 40 кілометрів. А площа Казантипу всього тільки дев'ять з чимось квадратних кілометрів.

Сонце піднялося уже досить високо, щоб можна було розпочати підводні екскурсії. Ми сповзли в бухту по крутому схилу, чіпляючись за колючу траву і виступи каміння.

Море ледь хлюпало дрібними хвилями на піщаний берег бухти. Дно спочатку теж було піщаним, але далі йшли дрібні плоскі камені з безліччю червоних, зеленастих і темно-коричневих актиній, які сиділи на їх поверхні, особливо з нижнього боку.

Потім появились кам'яні брили з площинками мулистого піску між ними. Пористі світлі камені були густо втикані ізюмом черепашок (в основному мітилястерів), де-не-де виднілися колючі клубки молодих мідій або великі черепашки старих молюсків. Зелені шовковисті водорості ентероморфа рідкими пасмами розвівались у воді над поверхнею каміння. Ніяких буйних заростей на каменях, що хоча б приблизно нагадували джунглі цистозири в Чорному морі, тут не було. Але ніде в Чорному морі я не бачила стільки риби.

На дні — на камінні, під камінням, у розколинах і заглибинах каменя — всюди були бички. На квадратний метр припадало до п'яти-семи бичків. Із них половина була промислового розміру. Вони ставились до мене досить байдуже, повільно перепливали далі, коли я наближалась приблизно на метр, або просто ховались від мене під каміння.

Знаючи, що найбільша глибина Азовського моря близько 14 метрів, я була впевнена, що зможу бачити дно в більшій частині бухт, певна річ, при сприятливій погоді. Проте, незважаючи на цілком задовільну прозорість води, на глибині метрів чотирьох-п'яти дно сховалось від мене за жовто-зеленим туманом. У товщі води, промайнувши сріблястими привидами, пройшли кефалі.

Я підняла голову над водою, щоб зорієнтуватись, і зустрілась очима з птахом, який сидів на воді прямо переді мною і, витягти шийку, з цікавістю розглядав мене. Ми дивились в очі одне одному. Потім птах пірнув. Я пірнула слідом за ним, але встигла тільки помітити темне тільце і лапки, що відчайдушно гребли. Тіло зникло в зеленкуватому тумані води. Це був норець. Микола бачив, як він плив до мене з другого кінця бухти, приваблений, очевидно, моєю дихальною трубкою, що мелькала серед невеликих хвиль.

Допитливий норець.

Треба сказати, що плаваючі норці з їхніми довгими шиями і малесенькими голівками не раз вводили мене в оману. Здалеку вони здавались мені дихальними трубками підводних спортсменів. В усякому разі, поки в птаха не втупився скляний овал моєї маски, птах не виявляв страху. Може, і йому трубка здалася шиєю іншого норця?

Зграя молодих атерин виблискувала на сонці біля самої поверхні води. Вони оточили мене прозорою срібною завісою. За першою зграєю пройшла ще одна, потім ще і ще. Всі вони рухалися вздовж берега в одному напрямку. Я зробила кілька знімків і на цьому закінчила екскурсію. Треба було обплавати ще немало бухт, де, можливо, мене чекали інші риби, крім бичків і атерини.

Деякі бухти були так завалені величезним камінням в людський зріст, що туди було важко спускатись. Каміння лежало одне на одному, мов гора кавунів, що, здавалось, могла розсипатися від найменшого поштовху. Ми підійшли до однієї з бухт, де спуск до води був трохи легший, і я знову попливла, але на цей раз вздовж стіни. Тут панували мітилястери, мідії і балянуси. В темних печерах між камінням спалахували синьо-зеленими іскрами очі бичків. Зустрілось кілька маленьких собачок з червоно-коричневими і жовтуватими смужками на тілі і голові.

Мені хотілось пробратися в грот, який темнів за навалом каміння. Боячись порізати ласти об черепашки, я пливла над каменями, поки гострий біль в обідраному коліні не примусив мене стати на ноги. Треба було рухатися дуже обережно, щоб не прорізати і костюм. Зідравши шкіру на руках, я таки пролізла в грот. Вода там доходила до колін. Камінці й уламки черепашок засипали підлогу. Загалом, зовсім не варто було обдиратися, щоб подивитись на кам'яну порожню келію. Я вилізла з грота і попливла далі. Знову каміння, вкрите черепашками, де-не-де між ним — чималі площі мулистого піску.

Велика медуза-коренерот нерухомо висіла в товщі води. Вона була схожа на матовий скляний абажур, з-під якого звисало мереживо щупалець.