Ольга Хлудова - Хвилі над нами

Під водою не тільки всі предмети здаються збільшеними і наближеними до спостерігача на одну третину справжньої відстані, але й фокусна відстань об'єктивів відповідно збільшується в тій самій пропорції. А тому, знімаючи об'єктивом з фокусною відстанню 35 міліметрів, фактично ви знімаєте об'єктивом в 47 міліметрів; мій об'єктив у 28 міліметрів працював, як 37-міліметровий. Зробити наводку на фокус, знімаючи риб, які швидко пропливають, коли і сам фотограф перебуває у безперервному русі в трьох площинах, дуже важко. Найкраще — це мати максимально короткофокусний об'єктив, який при сильному діафрагмуванні дасть найбільшу глибину різкості. Тоді можна знімати будь-який об'єкт, де б він не знаходився — за метр від фотографа чи за п'ять-сім метрів, турбуючись лише про те, щоб об'єкт зйомки потрапив у кадр. Предмети, які знаходяться далі ніж за кілька метрів, все одно виходять з розмитими контурами.

Завжди треба намагатись якомога ближче підібратися до об'єктів, що знімаються, щоб шар води між ними і об'єктивом апарата був по змозі тоншим. Це особливо важливо, коли вода не досить прозора. А ширококутник дасть можливість навіть великим об'єктам вміститися в кадрі. З другого боку, після сильного діафрагмування необхідно вживати високочутливу плівку, особливо коли знімаєш на глибині.

Плівка!.. Я зненавиділа її всією душею. При найменшому натяку на каламуть на ній виникали мільярди дрібнесеньких точок, які створювали світний ореол навколо світлих предметів. Думка про Азовське море не давала мені спокою. Я згадувала скелясті бухти мису Казантип, плоскі черепашникові обмілини острова Бірючого, мілку білясту воду з силуетами невідомих риб і ставними неводами біля самого берега.

Їхати туди тепер, коли щоденні вітри продувають наскрізь весь Крим, піднімаючи хвилювання на морі, було б безглуздо.

На Карадаг приїхали підводні спортсмени, які побували в Ялті, Гурзуфі, Судаку. Всі скаржаться на каламутну воду і відсутність риби. Я в свою чергу з'їздила в Судак і переконалася, що в нас усе ж краще: і вода прозоріша, і риби більше.

За два дні до від'їзду, як і слід було чекати, погода стала чудовою. Я фотографувала все, що потрапляло мені на очі під водою, надолужуючи прогаяні дні. Ці плівки виявились найбільш вдалими. Якби весь час стояла така погода!

Ми виїхали в кінці червня, знаючи на цей раз, що повернемось на Чорне море дуже і дуже не скоро.

На початку осені ми, нарешті, вибралися на Казантип. Об'їздивши з експедиціями майже все Азовське море і добре попрацювавши в різних його районах, я мала більш або менш чітке уявлення, що саме можна знайти в тому чи іншому місці.

Район Генічеська з мілководним Утлюкським лиманом, де навіть найменші судна рискують зачепити кілем за мулисте дно, міг бути цікавим, коли б у нас була в запасі необмежена кількість літніх днів; треба було б виждати, поки встановиться тиха погода і вода хоч трохи очиститься від маси завислих у ній часток.

Острів Бірючий з його багатокілометровими пляжами битої черепашки і дном, яке поступово знижується, з банками і заглибинами між ними був би, мабуть, ще цікавіший, особливо якщо згадати, що там нерідко зустрічаються великі осетри і севрюги. Але перше ж хвилювання могло зіпсувати і без того не дуже добру видимість. Крім того, до Бірючого важко добиратись: із Москви до Ново-Олексіївки, потім від залізниці до Генічеська, а там треба чекати попутного «дуба» або катера рибоконсервного заводу, щоб перепливти 18 кілометрів Утлюкського лиману, який відділяє острів від Генічеська. Дорога на Бірючий по косі Федотова ще складніша. У нас було мало часу, і чекати хорошої погоди та попутних суден не хотілося.

Бердянськ, Жданов і особливо Таганрог залишились у пам'яті як райони з найкаламутнішою водою, жовтуватою навіть після тривалого затишшя. Район Кубані ми знали поганенько, але, судячи з розповідей і описів, вода там теж не дуже прозора.

Було вирішено їхати на Казантип.

Візьміть карту Криму. На північному сході довга і тонка Арабатська Стрілка відокремлює Сиваші від Азовського моря. Загинаючись на північ, лінія берега утворює біля основи Стрілки Арабатську затоку. Мис Казантип замикає затоку зі сходу. Його пташина голівка на тонкій шиї далеко вдається в море. Там, на Казантипі, в рибальському селищі Мисове в 1954 році ми пропрацювали все літо й осінь, збираючи і малюючи представників фауни безхребетних тварин цього району. Казантип мав багато переваг: туди легко можна добратись (всього 25 кілометрів від залізниці, і завжди є попутні машини), мабуть, там буде багато риби — ми пам'ятали, яка сила її проходила в тихій воді бухт, коли, не маючи ще підводного спорядження і навіть не знаючи про його існування, ми стежили за рибою з висоти прибережних скель або в саморобний підводний бінокль. Крім того, що було особливо важливо, в осінні дні, навіть у найвітрянішу погоду, на Казантипі можна знайти бухти, настільки захищені од вітру високими береговими обривами, що в них вода залишається прозорою.