Ольга Хлудова - Хвилі над нами

Мені не щастило, безумовно, тому, що це було у відпустку і я могла цілісінький день відвідувати море. Якби це була чергова робоча поїздка, коли я втікала на море, почуваючи себе ніби школяр, який чкурнув з уроків, вода була б, розуміється, прозорою і теплою, а погода — тихою.

Крім нас з Миколою, на біостанції приїжджих ще не було. Директор одвів нам гарну кімнату, біля самого порога якої був величезний басейн, готовий до першої партії піддослідної риби. Запах моря сповнював кімнату, по стелі метушилися зайчики сонячного світла.

Ми жили немовби в каюті корабля, що мені дуже подобалось.

Невдачі почалися відразу. Першого ж дня Микола умовив мене піти в гори. Буйна соковита трава з яскравими плямами незнайомих квіток була майже по пояс. Через місяць-півтора вся ця краса вигорить, і тільки сухі колючки хапатимуть за ноги подорожніх. Серед приземкуватих кущів скомпії Микола знайшов дивну і красиву рослину, схожу на іван-чай. Блідо-лілові квітки з темно-червоними плямами, як у орхідеї, пишним султаном увінчували довге стебло. Микола з галантним виглядом підніс мені великий букет. Од квітів струмував важкий аромат. Я несла їх у витягнутій руці, стараючись не вдихати неприємний аптекарський запах незнайомої рослини. З кожним кроком мені все менше хотілося прикрасити цим букетом нашу маленьку кімнату. Я відстала і тільки розмахнулася, щоб закинути його в кущі, як Микола обернувся і відібрав у мене свій подарунок.

Ясенець.

Коло брами біостанції нас зустрів один із співробітників і, мигцем глянувши на букет, сказав, що на нашому місці він не брав би в руки цю рослину. Татари називають її шайтан-травою, від дотику до неї виникають виразки, які довго не гояться.

Микола скептично поставився до слів співробітника, сказаних мимохідь, і сів малювати цікаву квітку.

Другого дня він приніс з гір викопаний з коренем кущ шайтан-трави і з тріумфом констатував, що ніяких слідів опіку на руках у нього нема. «Ще один забобон», — заявив він, укладаючи в гербарійну рамку розправлену рослину.

Його тріумф тривав два дні. На третій день на руках від кінчиків пальців до передпліччя, тобто в тих місцях, які дотикалися до проклятої квітки, коли він рвав, копав і ніс її на зігнутій руці, з'явились яскраво-червоні плями і сверблячка. До вечора плями стали зловісного, багрового кольору, а на ранок руки вкрилися водяними пухирями. Це була класична картина опіку другого ступеня і, судячи з численних плакатів протихімічної оборони, мала точнісінько такий вигляд, як опік іпритом. Микола розглядав свої пухирчасті руки і прикидав, скільки часу мине, поки ці виразки загояться. Лікар санаторію скрушно похитав головою, побачивши наслідок ботанічних походів. Він дав мазі і присипки, попередивши, що виразки гоїтимуться дуже повільно.

Микола знайшов опис квітки у визначнику рослин. Вона називається ясенцем, або вогонь-травою, виділяє в спеку багато ефірних масел, які обпікають шкіру і спалахують від піднесеного сірника яскравим синім полум'ям. При цьому квітка залишається неушкодженою, мов неспалима купина. Ми проробили цю спробу в тихий і жаркий день. З легким тріском знялося полум'я, охопило всю рослину і зараз же погасло, залишивши після себе прив'ялі кінці листків.

Старожили розповідали, що на Карадазі було кілька випадків тяжких опіків туристів і відпочиваючих. Дівчата, одягнені по-південному, загоряли на весняному сонці, бродячи в горах по заростях ясенця і збираючи величезні оберемки його квітів. А потім їхня відпустка перетворилася на двомісячне перебування в лікарні з тяжкими опіками. Аналогічні випадки були й на Кавказі, де приїжджі теж спокушалися гарними і незвичайними квітками ясенця.

Двадцять днів, тобто більшу частину відпустки, Микола ходив із забинтованими по лікті руками, пестуючи і виходжуючи свої виразки. Він розважався тим, що день у день зарисовував розвиток опіків на своїх руках.

Мої підводні справи йшли теж не дуже добре. Правда, тепла білизна під гумовим костюмом робила чудеса, і в ті дні, коли вода ставала хоч трохи прозорішою, я сміливо вирушала плавати, незважаючи на низьку температуру води, і могла бути в ній до двох годин. Але що було й справді погано і не продумано, так це відсутність пелюсткових клапанів, яких я не встигла купити, а як їх зробити, так і не потрудилася дізнатись у більш досвідчених товаришів. Повітря доводилось випускати з костюма складним способом, заходячи поступово у воду, яка обтискувала на мені гуму і в міру занурення перегонила його все вище. Кінець кінцем у мене на спині і на грудях здималися два горби, мов у «Петрушки». Відтягуючи край капюшона, я випускала повітря, але частина його все одно залишалась і дуже заважала занурюватись. Я марно пірнала за всіма правилами підводної науки. В кращому разі мені щастило з розмаху піти під воду на метр чи півтора, в гіршому — все повітря переходило в ноги, і я плавала вниз головою, а на поверхні метлялися страхітливо роздуті слонячі ноги з ластами. Повернутись знову головою догори було дуже важко. Чомусь такі неприємні події викликали дружний сміх свідків моїх нещасть.