Ольга Хлудова - Хвилі над нами

Третій, найбільший дельфін Чорного моря, — афалін . Він досягає інколи понад три метри, екземпляри в два з половиною метри вважаються звичайними.

Морська свиня.

Зовнішнім виглядом афалін схожий на білобочку, але чорний колір спини у нього поступово переходить у світлий на череві, без різкої межі. Водиться афалін вздовж вузької прибережної смути. Він живиться донними і придонними рибами: камбалою, пікшею, скатами, барбулею тощо.

Для утримання в неволі найбільш придатними виявилися саме афаліни, які легко уникають зіткнень з дном чи стінками басейну на відміну від пелагічних дельфінів, що швидко гинуть, розбиваючись об стінки.

Про те, які цікаві спостереження проводились над афалінами, я вже говорила. На жаль, короткий переказ не дає повного уявлення про цікаву роботу, проведену по вивченню повадок цього дельфіна. Можна припускати, що всі ці спостереження стосуються в якійсь мірі і всіх дельфінів взагалі.

Завтра ми виїжджаємо.

Вже забиті ящики з устаткуванням, зібраний матеріал підготовлений до перевезення в Москву.

Останній раз я їду до Кузьмичевого каменя. Пропливаю знайомий до найменших подробиць шлях до стіни Левінсона-Лессінга. Мені починає здаватися, що риби, які зустрічаються мені, мають щось знайоме «в обличчі» і що ми раніше бачились. Це з певною натяжкою може стосуватись деяких з них, більш осілих, таких, як собачки або рулени, але кефалі, які пройшли передо мною на прощання цілим парадом, звичайно зовсім не ті, що були місяць тому. Всі затишні місцинки про щось нагадують: тут я побачила оката і спостерігала, як він рився під скелею, тут я знайшла особливо тарний агат, а ось у цьому гроті пропливав темний горбиль. Я мигцем кинула погляд на розколину, де були звичайно кам'яні окуні. Їхні голови стирчали і зараз із-за зубчастого краю розколини. Я помахала їм рукою на прощання, але вони не зрозуміли мене і поховались у свою схованку.

Мені стало сумно. Місця, якими я пропливала, стали близькими і рідними. Дивно було думати, що мине ще кілька років, поки я побачу їх знову. Робота з чорноморськими тваринами закінчена, і коли ще пощастить потрапити сюди знову, хто знає. Інші моря ваблять нас до себе.

Я неохоче вийшла з води, коли вже за всіма правилами, писаними й неписаними, не можна було більше просидіти в ній і хвилини. Останній погляд на зелене світло, блиск одинокої рибки біля самої поверхні і повільне колихання цистозири — і ось я вже на березі. На прощання кинула в море три копійки, які випадково завалялися в кишені. Цієї прикмети мене навчили студенти: кинеш монетку в море і обов'язково скоро сюди повернешся.

Мені ще треба було відібрати найкращі камені, зібрані в морі. Всього їх близько пуда. Я розкладаю їх на купки, але все ж найменша з них, що складається з найкращих каменів, важить кілограмів десять. Вибираю щонайкращі з неї, і в результаті залишається приблизно стільки ж, скільки й було. Тоді я вдаюсь до шахрайства і розтикаю мішечки, напхані камінням, по всіх наших рюкзаках. Крім звичайних речей, у нас, як завжди, ще додаткові: відро, в якому поїдуть краби, та інсектарій; у ньому Микола везе цвіркунів і коників. Вони будуть нам співати в Москві, нагадуючи про тихі кримські вечори.

Бажання поплавати ще раз біля берегів Карадагу несподівано швидко перетворилось у реальну можливість. Мабуть, допоміг гріш, кинутий у море перед від'їздом.

Чергова відпустка починалася з середини травня. Знаючи, що важко розраховувати в цю пору на високу температуру води, я ще зимою запаслась тонкою гумою, коло міліметра завтовшки. Широкі полотнища гуми, розіслані на підлозі, клаптики наждачного паперу, нудний запах бензину і резинового клею ознаменували період виготовлення костюмів. Їх було зроблено два: водонепроникний, де були відкриті обличчя і кисті рук, і «мокрий», з короткими рукавами і штанями до колін. Людина, засунута в такий гумовий костюм, має надзвичайно потворний вигляд, незалежно від того, яка в неї фігура. Зате тепло і можна плавати при низькій температурі.

Моя передбачливість виявилась дуже до речі. В день приїзду, 18 травня, температура води була 12 градусів, а в наступні тижні піднялася всього лише до 14–17 градусів. Без костюма було б важко що-небудь робити під водою довгий час. А я вирішила зайнятися фотозйомками.

Бокс для камери ФЕД був готовий ще зимою. Пощастило дістати і дуже старий, але ще зовсім добрий ширококутний ФЕД з фокусною відстанню 28 міліметрів. Усе було б гаразд, якби не вітер… Вітер день і ніч, день за днем холодні і каламутні хвилі.