Ольга Хлудова - Хвилі над нами

Ніщо майже не змінилося за ці роки. В нашій бухті трохи крутішим став схил, ширше розмило виходи глини-кіл; кусок скелі, підмитий хвилями, обвалився, збільшивши нагромадження каміння біля прямовисної стіни, яка замикає бухту, — оце і всі зміни.

Але вже іншим стало моє ставлення до моря. Те, що було раніше приховане від мене водою, повинно було тепер відкрити своє лице. Знаючи кожний камінь на березі, я зовсім не уявляла собі, який вигляд має дно бухти.

Хотілося скоріше спуститись у воду, але вже було пізно. Сонце висіло над самим горизонтом. Ми піднялися нагору, щоб побачити, як воно повільно тонутиме в морі.

Спочатку зник самий край, і сонячний диск став багрово-червоним, як місяць, коли сходить, потім від нього лишилась тільки половина, яка пливла по воді куполом величезної розжареної медузи. Купол зменшувався, зменшувався і, нарешті, блиснувши жаринкою, потонув у морі, що швидко темніло.

Дома нас чекала вечеря, після якої ледве вистачало сили доповзти до ліжок. Розвинути яку-небудь діяльність було просто фізично неможливо. На Казантипі гостей приймають всерйоз, і відмовлятися від частування не заведено. Я все ж примусила себе скласти в рюкзак підводне спорядження і перевірити запасні касети.

Дивна річ, я засинала з таким відчуттям, начебто, нарешті, після довгої відсутності вернулась додому і тепер уже нікуди не треба поспішати.

За експедиційною звичкою ми встали на світанку. Довелось навіть трохи зачекати з виходом. Треба було обійти і обплавати стільки бухт із західної сторони мису, скільки дозволить нам день. Але починати підводні екскурсії, коли сонце ще не піднялося, було нерозумно — вода не освітлена і дно вкрите тінню.

Ми піднялись на горби за селищем. Звідси було видно весь скелястий мис Казантип. Любителю курортних розваг і декоративної пишноти південних берегів Криму Казантип здається диким і суворим. Разом з тим у ньому немає грандіозності карадагських берегів, де людина зовсім губиться серед чотирьохсотметрових скель.

Стародавній риф, створений крихітними морськими тваринами — моховатками, Казантип перетворився в острів. Роки минали, і плоский наносний перешийок прив'язав острів до Керченського півострова. Сточений вітром і водою кам'яний скелет мису прориває тонкий покрив грунту і велетенським кільцем оточує глибоку долину в центрі. Ця чаша, наповнена товстим шаром родючої землі, дала назву мисові (казан — і по-татарському, і по-нашому означає те ж саме). Долина обробляється і дає хороші врожаї. А на схилах кам'янистих горбів лише весною та раннім літом зеленіє трава. Вона швидко вигоряє, і її жорсткі бурі кущики рідкою щетиною вкривають суху землю. Сила-силенна живучого степового полину надає горбам сріблястого відтінку. На півночі і північному сході краї чаші вищі і крутіші. Немов отари бруднуватих овець з пишними хвилями вовни, пасуться на їхніх схилах отари каміння. Їхні шершаві боки сірувато-білі здалеку, вкриті іржаво-оранжевими, голубими і вугільно-чорними плямами лишайників. По цих каменях зручно лазити — ноги не сковзають по поверхні, яка нагадує щільники або губку. Але необережний дотик до поверхні каменя знімає шкіру з тіла, ніби рашпілем.

На північно-східному (найвищому) горбі стоїть маяк. Під ним — білі крапки — будинки обслуговуючого персоналу. Вузька стрічка дороги в'ється по долині від Мисового до маяка, ще одна дорога йде до далеких північних бухт. Відвідувачів на кам'янистому мисі дуже мало… Можна цілими днями бродити по його бухтах і не зустріти жодної людини. Тільки весною, коли косять траву на менш кам'янистих ділянках, та під час збирання врожаю можна побачити тут людей. В кінці літа, коли достигає кисло-солодкий терен, у далеких бухтах блукають невеликими гуртами дітлахи, які збирають ягоди в колючих заростях. Вантажні машини зрідка пересікають долину, прямуючи до північної частини мису, де ламають у міру потреби моховатковий вапняк.

Тепер, коли давно минули сезони косовиці, збирання врожаю і терену, жодної людини не було видно на крутих схилах чаші. Тільки іграшкові фігурки череди корів повільно рухались на далекому горбі.

Ми спустились до моря і пішли вздовж крутих обривів берега. Біля наших ніг у довгих ранкових тінях лежали невеликі скелясті бухти. Між скелями золотів тугий свіжий пісок із слідами хвиль і темними пасмами підсихаючої морської трави. Бухти відокремлювались одна від одної мисами, які далеко виступали в море і були погризені хвилями і вітром. Біля їх підніжжя лежали купи каміння — сліди обвалів.