Ольга Хлудова - Хвилі над нами

Насичена дрібними живими організмами і завислими частинками вода Азовського моря дуже обмежує можливості фотографування. Навіть у відносно прозорій воді тихих бухт бажано знімати на відстані не більше одного або півтора метра.

Я попливла далі, сподіваючись на нові цікаві знахідки. Поки що, крім нових «завалів» бичків та дрібних рибок — молодих атерин, нічого ще не було. У багатьох атеринок на загривку або між зябрами, біля їх основи, інколи біля анального отвору сиділи великі темні бородавки. Користуючись тим, що атеринки підпускали мене зовсім близько, лише вислизаючи з-під простягнутої руки, я уважно розглянула дивні нарости. Це були паразитичні ракоподібні, схожі на сфером. Вони сиділи на тілі атеринок, міцно вчепившись у беззахисних рибок, які помітно відставали від зграйки. Ще напередодні, плаваючи в бухтах західної сторони, я звернула увагу на танцюючих у воді круглих рачків-ізопод, яких я помилково вважала за сфером. Спроби зловити їх просто рукою були зовсім безнадійні. Потрібен був сачок, але я його не взяла з собою, може, вперше за всі поїздки на море.

Мабуть, людська шкіра надто груба і товста, щоб рачки могли до неї присмоктатися. Вони інколи доторкались до обличчя і рук, але зараз же відскакували геть, не перестаючи, проте, витанцьовувати перед склом маски. Тут, у Татарській бухті, їх було дуже багато. Поки іншої риби не було видно на моєму, обмеженому сімома-вісьмома метрами підводному горизонті, я підрахувала атеринок з паразитами на тілі. Виявилося, що кожна двадцята рибка в зграї несла на собі рачка, який смоктав її.

Потроху дно почало глибшати, затягуюючись зеленуватою імлою. Було вже метрів шість завглибшки. Я пірнула, щоб розглянути велику темну рибу. Це був величезний бичок, патріарх серед інших, теж не маленьких, що лежали серед рідких кущиків зостери. Біля дна було похмурно. Видимість помітно зменшилась, і на відстані трьох-чотирьох метрів предмети було ледве видно. Трохи далі появились обриси дивних каменів, що скидалися на м'які складки тканини. На них теж лежали бички. Складки переходили в чарунчасту стіну, яка тяглася до самої поверхні. Це було крило ставного невода.

В сіті стирчала дивна тварина, що складалася з двох хвостів, по хвосту з кожного боку стінки. Довелося пірнути ближче, щоб зрозуміти, в чому справа. Бичка, що застряв у сітці по черево, почав заковтувати з голови інший бичок трохи більший. Між ними була чарунчаста стінка. Може, бичкові, що заковтував свого собрата, й пощастило б не тільки проковтнути його, але й пройти таким способом крізь стіну, це лишилось нез'ясованим. Я так пильно розглядала двохвосту тварину, що бичок збентежився, виплюнув голову жертви і незадоволений пішов на дно. Як не дивно, бичок, що його заковтували, був живий і дуже жвавий. Він прожогом кинувся на дно, як тільки я звільнила його з сіті. Біла перетяжка навколо тіла за зябровими кришками показувала, де капронова нитка врізувалась у шкіру.

Пливучи від берега вздовж крила, я повторювала шлях риби, яка заходила в ставник. Час для обстеження невода був вибраний невдало. З моменту останнього зрізування минуло всього кілька годин, риби в ставнику було мало. Кілька великих сарганів швидко плавали вздовж стін. Деякі з них пробували пропливти крізь чарунку сіті, але вдавалося це не всім. Застряглі саргани були доказом того, що товсте черево інколи дуже заважає при втечі з в'язниці. Вони застряли в сітці якраз у найширшому місці свого змієвидного тулуба. Всі саргани були ще повні сил. Вони відчайдушно звивалися, протискуючись крізь чарунку, і застрявали ще більше. Одному, меншому, пощастило-таки, обідравши боки, вирватися на волю.

Крім сарганів, у ставнику були бички і кілька дрібних скатів, які ставилися до свого полону цілком байдуже, спокійно лежачи на складках сіті, і навряд чи навіть помічали, що вони в пастці.

Минуло вже не менше двох годин, як я ввійшла у воду. Час було повертатися до свого табору. По дорозі назад вздовж берегової лінії щохвилини «зустрічалися косячки кефалі штук по 10–15. У полі зору весь час мигтіли сріблясті товсті тіла риб. Вони, видно, вважали за краще триматись коло глибини в метр чи півтора, повільно перепливаючи з місця на місце, шукаючи корму. Я пливла, не додержуючи навіть елементарної обережності і щосили шльопаючи ластами по поверхні води. Переді мною мов мітлою змітало рибу. Раз у раз із заростей кидалися злякані кефалі і бички. Кефалі пливли, як то кажуть, «у півводи», бички мчали біля самого дна, з несподіваною швидкістю роблячи на ходу різкі повороти. Здавалося, що ось-ось вони зачеплять за дно товстими черевами.