Джеймс Шульц - Ловець орлів

Здесь есть возможность читать онлайн «Джеймс Шульц - Ловець орлів» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1990, ISBN: 1990, Издательство: Веселка, Жанр: Приключения про индейцев, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Ловець орлів: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Ловець орлів»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

До книжки ввійшли чотири гостро-сюжетні повісті про життя індіанців Північної Америки. Усі вони пройняті незвичайною теплотою і симпатією до корінних жителів американського континенту, з якими автор пов’язав свою долю ще сімнадцятирічним юнаком.
В книгу вошли четыре остросюжетные повести о жизни индейцев Северной Америки. Все они проникнуты необыкновенной теплотой и симпатией к коренным обитателям американского континента, с которыми автор связал свою судьбу еще семнадцатилетним юношей.

Ловець орлів — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Ловець орлів», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Кругом тихо, — повідомив батько, — але під час заходу сонця з пониззя річки я чув три постріли.

Побравши свої ковдри, ми трохи заглибилися в ліс і знову полягали спати. Втома була надто велика, й нам не хотілося ні їсти, ні пити. Ми знову заснули. І батько теж.

Ніч минула без пригод. На світанку я прокинувся перший і подався до річки. Вдалині я знову помітив димок, що клубочився над долиною. Наші коні мирно поскубували траву. Я вийшов на узлісся і побачив п’ять антилоп, що паслися на галявині. Ховаючись у кущах, я підкрався до них близько і вбив одну антилопу. Тепер у нас було м’ясо на сніданок.

Ми досхочу поїли, і втому як рукою зняло. Ми сподівалися, що люди, які розбили табір далеко в долині, захочуть довідатися, хто ж ми. Проте жодного вершника не побачили. Сонце стояло високо, коли ми спакували речі й перейшли річку.

Широка стежка неподалік від берега збігала в пониззя. Ми рушили нею і невдовзі перейшли вбрід річку Гірський Баран. За видолинками ми обминули тополиний гай і наткнулися на форт білих людей, як дві краплі води схожий на форт Кі-пи в гирлі річки Мара-яс. Біля форту стояв вігвам.

Назустріч нам висипало п’ятеро чоловіків із дружинами та дітьми, а з вігвама вийшов ще один білий з дружиною. Вони з цікавістю розглядали нас. Прив’язавши коней, ми попрямували до них. У чоловіка, що стояв біля вігвама, обличчя й руки були вимазані чорною фарбою. Це нас здивувало: оплакуючи наших покійників, ми фарбували обличчя і руки в чорний колір. А що в білих існував такий звичай, ми не знали.

Неприємно, коли тебе розглядають зблизька, а білі та їхні дружини не зводили з нас очей. Тож не просто було підійти до гурту й невимушено привітатися. Усі чоловіки потисли спочатку батькову руку, а потім мою. Такий звичай білих. Безглуздий звичай! Уперше ми про нього дізналися, коли відвідали форт Червоних Курток на півночі.

Після того як усі потримали нас за руку, білий чоловік, пофарбований в чорне, — він був хазяїном форту — запитав на мигах, хто ми і звідки прийшли. Батько відповів йому те саме, що відповідав чейєнам: ідемо ми від пікуні, з якими розлучилися назавжди.

Тоді чорний-білий чоловік ще поцікавився, де зараз стоять пікуні і чи бачили ми форт на Великій річці та його хазяїна, який одружився з дівчиною із племені майданів. Батько відповів, що у форті тому ми бували не раз, а його хазяїн Кі-па — наш друг, у нього ми купили рушниці. Пікуні й «черевані» ведуть із ним жваву торгівлю, заповнивши його комори бобровими шкурками.

Така відповідь припала до душі чорному-білому. Засміявшись, він сплеснув у долоні й сказав на мигах:

— Я дуже радий. Кі-па — мій близький друг. З ним у мене спільна торгівля. Заходьте, пообідаємо разом.

Ми зайшли в дім. У кімнаті-крамниці, куди ми потрапили, нас вразила велика кількість гарних товарів, а в залі горіло багаття, на гарячих жаринах стояли казани зі стравами.

Білі одне за одним помили руки і обтерлись шматком білої тканини. Умився також чоловік, пофарбований у чорний колір. Ми були вкрай здивовані: за нашими звичаями, людина, котра оплакує покійника, не сміє вмиватися серед дня. Однак ми ще дужче здивувалися, побачивши, що чорна фарба не змивається і навіть не лишав слідів на білій тканині. Невже в нас сталося щось з очима, або ж та фарба якась чарівна?

Одна з жінок, помітивши наші вражені погляди, щось сказала своїм друзям. Ті поглянули на нас і засміялися, а жінка пояснила на мигах:

— Він не такий, як інші білі люди. Це — чорний білий.

Придивившись пильніше до чорного-білого чоловіка, ми впевнилися, що він різниться від інших не лише кольором обличчя. У нього було коротке, смолисте, кучеряве волосся; товсті, синювато-червоні губи, незвично широкий ніс, великі, з дуже білими білками очі. Жінка сказала правду: він не був схожий на білих людей, цей чорний-білий. Ми не могли собі сказати, подобається він нам чи ні [22] Цей чорний-білий чоловік — мовою «чорноногих» Сікс-ап-і-кван — безперечно був тим самим негром Джеймсом Бекунтом, або Бекуортом, який довго жив із кроу, починаючи з 1829 або 1830 року. Члени Американської хутряної компанії вважали його двоєдушною людиною: служачи в компанії, він водночас підбурював кроу до війни з білими. Форт, де його зустрів наш герой, мав назву Касс і був збудований Американською хутряною компанією у 1832 році на південному березі річки Йєллоустон, нижче гирла річки Гірський Баран. (Прим. авт.) .

Жінки подали нам їжу в тоненьких металевих мисочках: суп, м’ясо, кукурудзяну кашу; кукурудзу вирощують на своїх полях майдани. Після ситного обіду мій батько розмовляв і курив з білими. Ми довідалися, що невдовзі сюди прибудуть кроу, щоб вести торгівлю. Протягом кількох місяців вони виловлювали бобрів у верхів’ях річки Гірський Баран. Мій батько вирішив залишитися у форті й тут зустрітися з кроу. Пополудні ми вирубали з молодих тополь нові жердини й нап’яли вігвам.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Ловець орлів»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Ловець орлів» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Ловець орлів»

Обсуждение, отзывы о книге «Ловець орлів» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x