Віктор Михайлов - Чорна Брама

Командування нагородило посмертно Володимира орденом Червоного Прапора.

Про подробиці не пишу, бо кілька днів тому я надіслав вам вирізку з фронтової газети.

Наступного дня після запеклого бою, 8 жовтня, група бійців повернулась до висоти 412, щоб розшукати тіла героїв, які загинули, і з почестями поховати їх.

Тіло Антона Облєпихіна ми знайшли і поховали біля підніжжя Чорної Брами, так назвали помори цю скелю. Тіло Володимира Нагорного знайти не пощастило.

Всі бійці і командири частини щиро вам співчувають. Ми свято шануватимемо світлу пам'ять Володимира Нагорного.

Парторг капітан-лейтенант

І. Дудоров ».

«На цьому, Андрію, закінчується історія життя і смерті твого старшого брата.

Я вірю, що, якби Володя був живий і йому знову довелося б вирішити своє майбутнє, він обрав би той самий, хоч і важкий, але славний шлях.

Твій брат був сильний і мужній.

Я не хочу, синку, впливати на твоє рішення. Вірю, що, обираючи свій життєвий шлях, ти керуватимешся благородною метою.

Щасливої дороги, Андрійку.

Твій тато.

Кашира. 1950 р. »

Зошит прочитано.

Деякий час Андрій прислухається до того, як настирливо й призивно б'є у борт корабля хвиля…

«Шлях обрано, — думає він. — Заповітний, нелегкий… Чи вистачить сили й завзяття?..»

«Ганса Весселя» одвели в порт, де Шліхт підписав акт, але в пункті чотирнадцятому зробив застереження:

«Я — капітан комерційного судна. Моя справа — вигідний фрахт і чесне виконання обов'язків перед фірмою. Репутація капітана далекого плавання Вальтера Шліхта бездоганна! Додатковий магніт у ноктаузі компаса і невідомий мені пасажир у трюмі судна — кільця одного ланцюга: в мене, як у всякої чесної людини, багато ворогів».

Треба було бачити цю «чесну людину», коли вона підписувала акт. Світлі витрішкуваті очі випромінювали бюргерську добропорядність.

Після того як оглянули рюкзак потерпілого і оформили все протоколом, «геолога» відвезли швидкохідним катером на аеродром. Літак одірвався від землі і ліг курсом на південний схід.

Благову було за паспортом сорок чотири роки, але виглядав він старшим. Нездоровий, землистий колір шкіри, сітка глибоких зморщок на обличчі свідчили про нелегке, сповнене злиднів життя.

Затриманого супроводив капітан Клебанов. Піднімаючи руку Благова, що звісилася з носилок, капітан побачив на долоні сліди рубців і старі, роками натруджені мозолі. Синювата пляма на лобі, схожа і на давню татуїровку, і на слід від порохового опіку, нагадала Клебанову щось знайоме…

«Такі цяточки бувають на обличчях шахтарів, — подумав він, — коли при травмі у ранку попадає вугільний пил. Мітка, так само як і татуїровка, лишається на все життя».

Перевіривши пульс Благова, лікар почав готувати шприц для ін'єкції.

Під крилом літака пропливала тундра.

— Як ви гадаєте, Артеме Пилиповичу, — запитав Клебанов лікаря, — невідкладна вже на аеродромі?

Набираючи в шприц камфору, лікар ствердно кивнув головою.

Катер з Благовим на борту ще тільки відплив од «комерсанта», а з Мурманська вже було послано телеграфом запитання в Петрозаводськ і Ленінград. Проминувши Гудим-губу, літак ліг курсом на південь, а в цей час у Ленінграді по вулиці Бєлінського до будинку № 5, в якому, за паспортними даними, проживав «геолог», під'їхав на мотоциклі оперативний працівник.

Розвернувшись над аеродромом, літак пішов на посадку. Через сорок хвилин, подзвонивши з кабінету головлікаря, Клебанов доповів полковникові Раздольному про виконання наказу.

— Як він себе почуває? — запитав полковник.

— Дуже погано, у літаку довелося двічі робити ін'єкцію камфори. Весь час непритомний.

— Зараз приїду! — сказав полковник.

Минуло не більше десяти хвилин, і полковникова машина, скрипнувши гальмами, зупинилась біля під'їзду госпіталю.

Високий, товстий чоловік легко вийшов з машини і в супроводі Клебанова піднявся на другий поверх, де містився кабінет головного лікаря, майора медичної служби Гаспаряна.

— Доповідайте, капітане, про свої міркування, — сказав полковник, як тільки Клебанов причинив двері.

— Товаришу полковник, — почав капітан, — я думаю, що так званий Благов перед тим, як перейти кордон, займався важкою фізичною працею. Можливо навіть, довгий час працював у шахті…

Увійшов головлікар, привітався з Раздольним за руку — вони були знайомі, — і кивнув головою Клебанову.

— Це вже другий випадок.