Віктор Михайлов - Чорна Брама

Завтра відправлю докладного листа мамі. Знаю, вона не спить ночами, хвилюється.

Цілую. Твій Володимир ».

Вирізка з газети Карельського фронту «За Родину» від 15 грудня 1941 року.

МУЖНІСТЬ МАТРОСА НАГОРНОГО

На кораблі дістали наказ висадити розвідгрупу в глибокому тилу ворога.

Вночі, прикриваючись негодою, — зранку шаленіла пурга, — наш корабель непомітно ввійшов у затоку. Безшумно спустили на воду шлюпку. Тихо. Не чути сплеску весел, ні навіть подиху гребців.

У густій сніговій пелені неясно вимальовується скелястий берег. Шумить прибій, набігаючи на каміння.

Здавалося, що вкрай перевантажена шлюпка стоїть на місці, але усі ми бачимо, як швидко наближаються скелі.

Несподіваний поштовх — і шлюпка з усього ходу врізається в одмілину. До берега метрів десять. Сніг падає. Чути, як перемовляються гітлерівці. Через рівні проміжки часу злітають освітлювальні ракети і, спалахнувши тьмяним світлом, гаснуть на снігу.

Час іде. Шлюпка перевантажена, і кіль щільно заклинився в прибережному камінні. Розвідники не можуть зійти у воду — попереду далекий шлях, і їхні ноги мають бути сухі.

На хвилину всі розгубились.

Не чекаючи наказу, матрос Нагорний стрибає в крижану воду і, обмацуючи ногами дно, повільно наближається до берега. Місцями вода сягає до пояса. Незабаром Нагорний повертається і, взявши на гиргоші розвідника, виносить його на берег. Сім разів повертається Нагорний до шлюпки і, посадивши собі на спину, виносить на берег по черзі ще сім розвідників.

Наказ командування виконано.

Вирізка з фронтової газети «За Родину» від 14 листопада 1944 року,

ЧОРНА БРАМА

Рішучий наступ військ Карельського фронту в Заполяр'ї почався вранці 7 жовтня.

Біля річки Західна Криниця в обороні були: 6-а гірська єгерська дивізія гітлерівців і батальйон стрільців альпійської дивізії «Едельвейс». Гітлерівське командування вважало, що глибоко ешелонована оборона на цьому рубежі, створена за тридцять вісім місяців позиційної війни, неприступна і може витримати будь-які атаки.

Головного удару наші війська завдали на південь від озера Ропач. На правому фланзі наступали частини полковника Равенського.

Треба було викликати точний прицільний вогонь нашої артилерії по батареях ворога.

Над укріпрайоном 6-ої гірської єгерської дивізії панує висота 412, що виступає вперед клином, наче піднятий ніс баржі. Гранітна скеля зветься Чорною Брамою.

Старшина 1-ї статті Нагорний і радист Облєпихін добровільно зголосилися обійти укріпрайон і з висоти 412 розвідати батареї важких мінометів та артилерії ворога, сповістити дані на КП й скоригувати вогонь наших гармат.

Старшина Нагорний підповз до парторга роти, мовчки передав йому акуратно складений аркуш паперу, махнув Облєпихіну рукою, скинув каску і, надівши безкозирку, поповз до колючого дроту.

Парторг довго стежив за розвідниками. Коли вони зникли за сніговою завісою, він розгорнув складений аркуш і прочитав:

«Якщо загинемо, просимо вважати комуністами. Володимир Нагорний, Антон Облєпихін».

Ці слова були написані хімічним олівцем на аркуші, вирваному із зошита в косу лінійку.

На шляху розвідників — дев'ять рядів колючого дроту, крізь нього треба пробратися під густим вогнем ворога, вийти до берега, по груди у крижаній воді обійти укріпрайон і з тилу дістатися до підніжжя Чорної Брами.

Минула година.

Наші бійці відбивали третю найзапеклішу контратаку альпійських стрільців, коли на КП одержали донесення:

«Зайнято пост спостереження на висоті 412. Дивізіон важких мінометів — квадрат 187. Артилерійська батарея — квадрати 191–193. П'ятий». Це був індекс Нагорного.

Сорок хвилин шаленів вогненний шквал. Увесь цей час розвідники коригували вогонь наших гармат. Снаряди лягали точно в ціль, здіймаючи глиби граніту і обломки ворожої техніки.

Батареї ворога було подавлено!

У наступальному пориві частини полковника Равенського прорвали другу лінію укріплень, з'єдналися з частинами, що наступали на південь від озера Ропач, і, переслідуючи гітлерівців, успішно форсували губу Тимофіївка.

Два бійці — комуністи Володимир Нагорний і Антон Облєпихін — до кінця виконали свій воїнський обов'язок.

Вічна слава вірним синам Батьківщини, що загинули в боях за її свободу!

Не поспішаючи, Андрій обережно складає пожовклу вирізку й відкриває нову сторінку.

« Карельський фронт. 20 жовтня 1944 р.

Дорогі Варваро Тимофіївно і Василю Івановичу! Ваш син Володимир героїчно загинув у бою за Вітчизну.