Петер Енґлунд - Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах

Йому розповідали, що німці не беруть чорношкірих у полон, але він сумнівався у правдивості цього твердження.

Осколок гранати або, точніше, шматок гранати (фр.).

«A Hunter’s Wandering in Africa» і «Travel and Adventure in South-East Africa». Автор зажив слави, коли він, за прикладом багатьох інших мандрівників, здійснив турне з лекціями про свої пригоди. Він залишився в історії першим, хто разом з відомим Сесилем Родсом указав на високогірне плато в Родезії як на місце, придатне для проживання британців і для ведення сільського господарства. Іронія долі полягає в тому, що сам він згодом випробує на собі всі труднощі ведення сільського господарства в цих місцях, – труднощі, про які знає кожен, хто читав африканські романи і новели Доріс Лессінг. Селус у своєму колоніальному завзятті просто недооцінив їх.

Командир батальйону був ініціатором його формування – це полковник Даніель Патрік Дрісколл, який під час англо-бурської війни командував іррегулярним з’єднанням, відомим як «Скаути Дрісколла». Передбачалося, що батальйон буде чимось подібним.

Складний для перекладу вислів, бо містять багато значень. Напевне, він найкраще відображає поєднання мрії про пригоди і поетичного настрою.

Навіть відомий німецький фельдмаршал Пауль фон Гінденбурґ зупинявся в цьому домі, коли був проїздом у Сувалках. Лаура характеризує його і як галантного кавалера, і як егоїстичного ненажеру. І той факт, що він був головнокомандувачем цього фронту і тому відповідав за всі нещастя, робило його відразливим в її очах.

Звинувачення у співпраці з німцями також роздмухували старий російсько-польський антисемітизм. Лаура і сама з підозрою ставилася до багатьох євреїв у місті.

Узимку найхоробріші діти з Сувалок грали в таку гру: блукали полями за містом і паличкою тикали в сніг, шукаючи вбитих.

Метою цієї наспіх спланованої та хвацької операції було прокласти за допомогою флоту шлях спершу через Дарданелли, потім – через Босфор, щоб постачити військову техніку росіянам, що зазнали поразки, але ще й допомогти їм на Кавказі, де грізний османське наступ, утім, уже загруз у морозах, снігу та хаосі. Сподівалися також взагалі вивести Османську імперію з війни. Точилися нескінченні дискусії між так званими «західниками» й «східняками», у яких перші, переважно військові, закликали віддати пріоритет Західному фронту, тоді як останні, переважно політики, хотіли вести бойові дії на слабких флангах противника, насамперед на Балканах і в південному Середземномор’ї. Операція в Дарданеллах була значною мірою витівкою молодого, хитромудрого і суперечливого Першого лорда Адміралтейства Великої Британії Вїнстона С. Черчилля. Ще 1907 року в британських військово-морських силах вивчили це питання і дійшли висновку, що лише наступом флоту не можна домогтися успіху, але вперті факти не вражали авантюрно налаштованого Черчилля.

Це не позбавлений домислів, але й не зовсім помилковий опис того, що планувалося. Війська потрібні тоді, коли на гіркому досвіді з’ясувалося, що кораблі союзників не здатні самостійно форсувати Дарданелли. Сухопутні з’єднання повинні, в першу чергу, знищити батареї берегової артилерії, що завдавали стільки клопоту союзницькому флоту і прицільно стріляли навіть у мінні тральщики, що йшли попереду кораблів.

У своєму листі Докінз зізнається в неприязні до єгиптян. Зокрема, він називає їх «нікчемними».

Масову різанину християн практикували і раніше. Це був давній конфлікт між вірменами й османською владою, але в останні десятиліття він поглибився. Велика війна призвела до раптового, непередбаченого і вкрай болючого загострення. Багатьох турків охопив страх за своє майбутнє. Коли влада Константинополя в жовтні 1914 року вирішили пристати на бік Центральних держав, Османська імперія щойно програла ще одну війну (так звану Балканську війну 1912–1913 років, у якій об’єднаними силами перемогли Сербія, Греція, Болгарія і Румунія). Окремі частини імперії населяли здебільшого християни. Інші території – Єгипет, Ліван – насправді перебували під владою західних держав. Чи триватиме тепер ерозія, що роз’їдає Османську імперію? До старого зілля додався новий інгредієнт, до того ж фатальний, – сучасний націоналізм. У константинопольської влади ще до жовтня 1914 року народилася ідея великого переселення народів з метою створити етнічно гомогенну державу або принаймні очистити головні провінції імперії від немусульманської «зарази». Поміж дедалі більш гноблених національних меншин, зокрема вірмен, націоналізм породжував мрії про сепаратизм, надію на власну державу.