Петер Енґлунд - Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах

Циндао знаходиться на півострові біля узбережжя провінції Шаньдун. Німецька спадщина відчувається тут лише у виробництві найкращого в усьому Китаї пива. Місто було передане Німеччині наприкінці XIX століття як компенсація за вбивство кількох німецьких місіонерів. Імперські амбіції Японії в Азії вже призвели до війни як з Росією, так і з Китаєм, тому японці плекали подальші експансіоністські плани, нехай і під прикриттям союзу з Великою Британією 1902 року. З середини серпня, тобто за тиждень до оголошеного ультиматуму, японські війська були готовими атакувати Циндао.

Спущений на воду в Кілі 1909 року, цей корабель утілював передвоєнну гонку озброєнь. Він був відповіддю на британський лінійний корабель «Дредноут» – на той час найбільший і найпотужніший у всьому світі. Британський корабель, зі своїми паровими турбінами, бронею і важким озброєнням, – це ціла епоха. За одну ніч він зробив решту кораблів застарілими, а флотських стратегів усього світу змусив засумніватися в своїх бюджетних можливостях. Озброєння «Гельґоланда» було того самого класу, що й на «Дредноуті», а броня завтовшки у нього навіть була більшою. (Це було пов’язано з тим, що німецькі лінійні кораблі мали інший охват порівняно з британськими, і тому частину того, що було зекономлено на вугільному вантажі, можна замість цього використовувати для захисту.) Зі своїми дванадцятьма 305-міліметровими гарматами головного калібру корабель був найсучаснішим з-поміж усього німецького океанського флоту: на нього і на його трьох сестер – «Східну Фрісландію», «Тюрінгію», «Ольденбурґ» – покладали значні надії німецьке суспільство, адмірали, їх власні екіпажі й кайзер Вільґельм. Усі знали, що дорогий (і безглуздий) Флот відкритого моря був одним з улюблених дітищ кайзера. Його будівництво напередодні війни посварило Німеччину і Велику Британію.

«Кожен постріл – один росіянин, кожен удар багнета – один француз, кожен копняк – один англієць». Тими днями до віршика додали ще один рядок: «Jeder Klaps ein Japs» – «Одним махом – одного японця». Було придумано безліч подібних віршиків.

Російська армія в попередні роки провела серйозну модернізацію і багато в чому випередила інших, наприклад, у використанні аеропланів, дирижаблів і броньовиків. Але її служба зв’язку залишалася слабкою і недосвідченою. Телефонів було обмаль, тому командувач армією Самсонов змушений носити з собою власний. Це означало, що зв’язок переривався, щойно він переміщувався. Цілими днями не надходили накази і відомості. Звісно, на рівні армії та корпусу було бездротове радіо, але його використовували не завжди, а коли все-таки використовували, то часто-густо передавали важливі накази еп clair , навіть не зашифровуючи їх. Цим негайно скористалася німецька радіорозвідка в Кенігсберзі, якою, до речі, керував доцент класичної філології.

Справді, фронти російської армії були в той час самостійними одиницями, зі своїми резервами, потягами, забезпеченням і метою, тому неможливо уявити раптове перекидання ресурсів, принаймні до того часу, поки російські генерали не припинять ревно стежити за суворим розмежуванням сфер своїх повноважень.

Щось на кшталт військового інженера, завданням якого було будівництво укріплень, а також мінування і розмінування доріг.

Вони голослівно стверджували: розправа відбулася тому, що пожежа сигналізувала німцям про присутність у містечку російських військ.

Причина зрозуміла. Армії пересувалися згідно з ретельно розробленим і неймовірно складним графіком, де однією з передумов цих надскладних розрахунків сотень тисяч відправлень та прибуттів була швидкість руху, принципово незмінна і за необхідності мала. Дехто стверджував, що під час руху потяга можна було встигнути нарвати квітів біля залізничного насипу, але це здається перебільшенням. Хоча напевно хтось намагався і нарвати квітів також.