Я ріжу один батон. Він ще теплий. Густий аромат лоскоче ніздрі. Повільно, з якимось благоговінням я відкушую шматок, намагаючись якнайкраще розкуштувати його. Гадаю, це той самий білий хліб, що я зазвичай їв до війни.
Жую хліб і намагаюся зосередитися. Але моє піднебіння відмовляється впізнавати знайомий смак. Тоді я просто їм цей хліб, наче це якась нова для мене їжа і смак її раніше був мені невідомий.
Потім я все ж розумію, що хліб насправді той самий, що я їв удома. Просто я сам змінився; старому доброму білому хлібу, обов’язковій частині колишнього життя, війна надала незнайомого присмаку.
53
Понеділок, 31 травня 1915 року
Софія Бочарська бачить, як під Волею-Шидловською застосовують фосген
Їх збудили не постріли з гвинтівок. До цього звуку вони вже давно звикли. Ні, то був «низький, тривалий грім» ураганного вогню [109]. Підвівшись із ліжка, вони стривожено і запитально переглядалися. Подібні звуки завжди викликали тривогу, віщували біду. Вони означали наступ, поранених, смерть. Одягнувшись, вони зібралися у великій кімнаті разом із заспаними студентами-медиками. Настрій у всіх пригнічений. Хтось намагається жартувати, але марно. Вони мовчки спостерігають, як «сірий ріденький світанок проникає в кімнату».
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
Переклад з німецької Е. Суріц.
Переклад з німецької Г. Кагана.
Це абсолютно правильно. Місяць не завершиться, а дві російські армії вже перебуватимуть на німецькій території.
«Спокійний будь, край отчий наш / твердий, надійний страж, на Рейні страж!» – приблизно так звучить пісня у вільному перекладі з німецької. Пісня «Стражі на Рейні» з середини XIX століття була неофіційним гімном Німеччини.
«Вдома, вдома ми побачимося знов!»
Так, наприклад, офіцер не мав права одружуватися без схвалення не тільки командира полку, але і всіх своїх товаришів по зброї. Це схвалення було не надто легко отримати, і багато хто з його товаришів по службі все ще залишалися неодруженими. Вочевидь, що вони відвідували борделі або ділили яку-небудь виховану, елегантну даму свого кола, яка формально не була повією.
Значно пізніше Літтауер дізнався, що наступ був насправді розвідкою боєм і що вони не мали наміру залишатися на німецькій території. Головною метою операції були міська пошта і телеграф, де перехопили всі повідомлення, що були цікавими для військових.
Керівник дивізії Василь Гурко намагався згодом виправдати свої дії тим, що підпали влаштовували самі німці, що це були умовні сигнали, але Літтауер особисто бачив, як російські війська підпалювали будинки. Можливо, цей наказ спотворювався, навіть навмисно. Це підтверджує виконання іншого, схожого наказу того часу, зокрема: дозволяли стріляти в німецьких підлітків на велосипедах, які шпигували для ворожої армії. На практиці наказ швидко перетворився на мандат на те, щоб байдуже розстрілювати всіх німців на велосипедах. Багато російських офіцерів були обуреними та протестували проти наказу, але незрозуміло, чи був цей наказ переглянутий або скасований.
Це не було для нього перевагою, тим паче в його власній престижній лейб-гвардії, де офіцерами ставали тільки дворяни і де служба була насамперед соціальною функцією, манерою одягатися, а більш глибокі знання у військовій справі вважали чимось марним, не сказати – підозрілим. (До того ж платня була настільки мізерною, що передбачався чималий особистий статок.) Офіцер лейб-гвардії мав уміти триматися і витончено сидіти в сідлі, а більшість свого часу проводити на балах, за картярським столом, у любовних інтрижках, на дуелях, за пляшкою вина. На цивільних вони поглядали з безмежною зарозумілістю. Як зазначав Ларс Вестерлунд у своїй солідній роботі, успіхи Павела фон Геріха на військовому полі були досить посередніми.
Читать дальше