Симона Вілар - У той день…

Отож Добриня спершу повідав, що недарма за його наказом усіх волхвів по околишніх землях схопили й відправили подалі – пильнують ув’язненими в печерах, що їх здавна звуть Варязькими. Зроблено це задля того, аби служителі старих богів не баламутили народ, не нашпиговували проти християн, не загрожували помстою від колишніх небожителів. А як не буде в натовпі ревних жерців Перуна та інших ідолищ, решта не надто й суперечитиме, побоюючись гнів княжий на себе накликати. Хоча… Знайшлися ж такі, хто попа ромейського згубив, не побоявся. Але скоєно це було таємно, нишком. Либонь, сила не велика за ними. Зате таку силу має князь і його дружина, у якій такожде мало не всіх охрещено.

І якщо дружинники вийдуть у призначений день при повному озброєнні та зачнуть тіснити простий люд до річки, хто зважиться бузу влаштувати? Стрималися ж кияни, коли ідолище Перунове котили Боричевим узвозом до річки. Ну поридали, поголосили – тим усе й скінчилося.

Але одна річ – силу явити, а інша – милість. Отож не завадило б вибраний для хрещення день оголосити святковим. Нехай биричі сповістять скрізь, по всіх чільних місцях, що гуляння велике для охрещених відбудеться, що обдаровано їх буде з князівської казни на честь прийняття нової віри. А ти, великий княже Володимире, тішся нагоді явити свою щедрість, про яку нині по всій Русі поголос іде й співання лунають.

– Та хіба я коли шкодував щось людіям своїм!.. – аж устав з місця князь, осміхнувся.

Але Добриня був зосереджений. Сказав: треба, щоб усі дні до самого хрещення священнослужителі розповідали людям про нову віру, просвіщали їх, а то й перевагу пояснювали. Нехай утлумачать, що бути під захистом єдиного Бога – це як під рукою сильного князя-захисника перебувати. І що взагалі вселюдне хрещення – це і свято, і розвага для людей. А ще нехай пояснять: після того, як охрестилися, старі дерев’яні боги їм уже не допоможуть, тож належиться вірність новій вірі зберігати. І тоді добрий Христос оборонить їх.

– Ще важливо, аби хтось власним прикладом прислужився новому Богові, показав людям, найпершим увійшовши у воду для хрещення, – додав, помисливши трохи, Добриня. – Хтось із шанованих у граді й околицях. Он той-таки боярин Блуд допіру казав мені, що готовий з усією родиною привселюдно прийняти обряд хрещення у водах. А щойно узрять люде, як Блуд із ріднею й челядинцями з готовністю йде приймати нову віру, зараз і собі потягнуться за ним.

– Блуда в Києві не вельми шанують, – пощипуючи борідку, мовив князь.

Боярин Блуд ще за часів батька його князя Святослава піднявся вгору, а далі Ярополкові служив. А як Володимир прийшов, то зараз до нього перекинувся. Щоправда, про його зрадництво щодо Ярополка спершу мало хто знав. Блуд ніби як при колишньому князеві залишився, але саме він намовив його вийти з Києва і піти до Родні – фортеці, що була далі на південь. Родня хоч і невелика, але вали там високі, тин міцний, з ходу одоліти важко. Проте Володимир вирішив не брати Родню копієм. Просто оточив її зі своїм військом і в облозі тримав, що призвело до страшного голоду в обложеній фортеці. Люди казали: «Біда, аки в Родні».

І знову Блуд допоміг Володимирові: він переконав Ярополка зустрітися з братом Володимиром і переговорити про все. Коли ж браму відчинили, то увійшли в неї найманці-варяги, які зараз же увірвалися до княжого терема, а Блуд ще й причинив за ними стулки брами, аби ніхто не зміг помогти Ярополкові, що лишився у світлиці. Тож коли Володимир прибув у Родню, було вже запізно. Блуд тоді перший і сповістив, що немає тепер у Володимира більше супротивника, і вказав на скривавлене тіло його брата.

Володимир після цього воздав честь Блудові – за надану допомогу. Та тільки в Києві хитруна того незлюбили. Не такий дорогий був киянам Ярополк, як саме віроломство боярина викликало неприязнь до нього. І хоча при дворі княжому Блуда тепер і було шановано, та все ж слави про себе в народі зажив він лихої.

– Не підуть люди за Блудом, – помовчавши, повторив князь. – Нелюбий він їм.

– Ну то нехай Дольма охреститься. Цього в Києві шанують.

– Та він же й так християнин, причім давно, – здивувався Володимир.

Добриня тільки гмикнув. Відкинувся на рублену стіну, посміхнувся.

– Що з того, що Дольма християнин, якщо сім’я його і ближники – досі нехрещені. Нехай він перший і вийде, показуючи добру дорогу іншим, та поведе за собою рідню на обряд. Повір, Володимире, Дольма не відмовить тобі в такій послузі. А якщо вже цей улюбленець київський покаже, що скільки там того діла, то багато його наслідувати почнуть. Навіть якщо той же Блуд на хрещення вийде, люди не за ним, а за Дольмою підуть, я певен.