П.Кропив’янський Array - В лабіринтах абверу

– Запідозрив щось, – висловив побоювання Войцехівський.

Співрозмовник заперечно похитав головою:

– Сподіваюсь – ні! Просто в абвері поводяться так, ніби там зібралися всі брехуни світу: один одному не вірять. Все береться під сумнів. Навіть Гіммлер Канарісу не вірить, а Канаріс – Пммлеру. Ну, а до нас, не німців, довір'я ще менше. Можуть і в особисті речі за глянути. Повернемося до готелю, заберемо валізку з радіостанцією. Понесете її за мною. Зачекаєте на мене біля кабінету Бізанца. Так буде безпечніше. Сподіваюсь, ще сьогодні він відправить нас до Візера.

Коли прийшли в резиденцію губернатора, майор уже був на місці. Уважно вислухав доповідь Клинченка. Уточнив деякі деталі (ті самі, про які розпитував Войцехівського). Наказав подати письмовий звіт. Але відчувалося, що інтерес до «Шукача» він уже втратив: захопився новою роллю і новими обов'язками.

Настала слушна хвилина поцікавитися і своєю дальшою долею.

– Що накажете, гер майор, мені й Войцехівському робити далі?

Бізанц відповів не відразу. Походив по кімнаті, добув із книжкової шафи кришталевий графин і дві чарки алмазної грані, налив собі й відвідувачеві.

– За ваші дальші успіхи, лейтенант! Я зроблю все, щоб вони були помічені згори. Разом з вашим звітом перешлю фон Лахузену свою просьбу відзначити вас гідною нагородою. А тепер скажіть одверто: вас не здивувало, що за київське відрядження ви звітуєте не «Валлі-два», а безпосередньо мені, хоча я тепер виконую інші обов'язки?

– Ні, не здивувало. Ви давали мені це доручення, ви один із визначних працівників абверу. Крім того, певний, у вас є відповідні повноваження полковника фон Лахузена…

– Ви, виявляється, не тільки розвідник, а ще й дипломат, лейтенанте! Жаль, що не я вже ваш начальник. А хотів би лишитися ним. Тому я, під приводом заінтересованості спеціальних служб «дистрикту Галичина» в зв'язках із «Шукачем», попросив надіслати ваш звіт мені. Полковник Лахузен погодився. Насправді ж побачення з вами потрібне було мені, щоб дістати вашу згоду перейти до мене ад'ютантом. Посаду мою знаєте: радник при генерал-губернаторі фон Вернері. По суті я координую всю діяльність розвідки, контррозвідки та інших спеціальних служб дистрикту. Головне наше завдання тепер – очистити край від більшовицьких і неповноцінних з расового погляду елементів. Отже, ухил у бік контррозвідки. А хочете, я зроблю вас одночасно ще й політичним діячем? Тоді до омріяної вами кар'єри після війни рукою подати!

– Який же політичний пост ви мені пропонуєте, – розсміявся Микола, показуючи, що вміє цінити жарт.

Та Бізанц, як виявилося, пропонував усерйоз. Витягти з шухляди папку з грифом «таємно» й трьома великими літерами: УЦК, написаними по центру, він повів далі:

– Коли я керував вашою підготовкою у «Бранденбурзі-800» і вводив у товариство українських націоналістів, то познайомив вас і з…

– Кубійовичем, який і став на чолі так званого «Українського центрального комітету», – перехопив його думку Клинченко, вказуючи на папку.

– А пам'ятаєте, хто ще туди входить?

– Усе, що ви мені розповідали, запам'ятав, як таблицю множення. Ще входять туди мельниківці Бойдуник, Тесля, Мілянич, Паньківський…

– Можете пишатися такою пам'яттю, лейтенант! Тепер слухайте далі. Організація ця таки насправді оунівська, точніше, мельниківська, хоча й видає себе за безпартійну. Нехай! Це навіть краще, бо вона тепер претендує на право бути виразником думок народу. Створила губернські й окружні комітети. Чим би дитя не тішилось… Так от, ідіть до мене в ад'ютанти, і я зроблю вас своїм представником в УЦК.

– А якщо мене не оберуть?…

– Ха-ха-ха, його не оберуть… Ось вони в мене де! Та це такі ж абверівці, як ми з вами. І на чолі губернських комітетів наша агентура, і на чолі окружних. Ми їм – гроші, вони нам – інформацію. Та ще й у гестапо заробляють. А ви: «не оберуть!». Накажу – і дадуть вам яке захочете місце. Навіть не рядовим членом візьмуть, а заступником Кубійовича.

Жити вам, ручуся за те, буде непогано: велике й красиве місто, чарівне жіноцтво. Нагородами теж не обмину вас. А там, у Візера, тепер нелегко. Йдуть бої. Тяжкі. Ви самі доповідали мені про бачене в дорозі. Агентура, з якою вам доведеться працювати, теж не з кращих: переважно карні злочинці. Погоджуйтесь, лейтенанте. Я вас відрекомендую фон Вернеру. Він поклопочеться у Канаріса, і все буде полагоджено. Згода?

– Дозвольте подумати!

– Гаразд! О сімнадцятій годині принесете письмовий звіт і дасте відповідь. Сподіваюся, ви зробите розумний вибір.