П.Кропив’янський Array - В лабіринтах абверу

Саме антикомунізм і невгамовна, роками плекана лють до всього радянського стали сходинками, по яких піднявся сорокасемирічний командир берегової оборони в Свінемюнде на пост шефа абверу, щоб згодом взяти найактивнішу участь у розробці планів нападу на Країну Рад.

Все це пригадалося радянському розвідникові, коли він довгим поглядом проводжав одну з найзловісніших постатей фашистського рейху.

– Удостоїлися бачити найвидатнішого розвідника світу? – пролунало раптом десь поруч.

В запитанні Бізанца, що з'явився, як завжди, непомітно, не чути було й краплі іронії. Тому Микола відповів у такому ж тоні:

– Мені пощастило навіть обмінятися з адміралом привітаннями. Хоч у цьому цивільному вершникові я признав шефа абверу не відразу.

– Щоб побачити нашого шефа у військовій формі, вам, дорогий лейтенант, треба було народитися значно раніше. Мундира, кажуть, він не носить з тисяча дев'ятсот шістнадцятого року. А втім, адміральського чину мало для такої людини. Можете пишатися тим, що саме він на прохання полковника Візера підніс вам погони німецького офіцера. Це аванс, який ще треба відробити. І саме для цього вас сюди викликано.

– Читайте!

Бізанц простягнув Клинченкові лист. Кілька аркушиків поштового паперу, списаних хімічним олівцем. Автор, видно, дуже поспішав. Про це свідчили численні скорочення слів, скривлені рядки, пропуски літер, хоча в цілому послання складено було грамотно і, судячи з почерку, той, хто писав, навіть знався колись на каліграфії. Адреса – «Майорові Доллу, начальникові абвер-штелле Грубешув»- змусила була Миколу спочатку подумати, що лист давній. Та, пробігши очима перші ж рядки, переконався: йдеться про події зовсім свіжі.

Людина, яка приховувалася під кличкою «Шукач», повідомляла:

«…На східному березі Бугу я відразу ж натрапив на засідку радянських прикордонників. Під час допиту дотримувався легенди: колишній емігрант… Страшенно скучив за батьківщиною… В час, коли над Росією небо хмариться близькою війною, твердо вирішив бути з своїм народом.

Мені не повірили. Винний в цьому насамперед начальник нашої застави капітан Кнох. Він переправив мене через кордон на тому самому місці, де перед тим перекидав уже кількох агентів.

За нелегальний перехід кордону я став перед судом. Кару відбував у львівській в'язниці. Тут дізнався про початок війни. Під час бомбардування втік. Спочатку думав податися назустріч вермахтові, але потім вирішив: краще влитися в потік біженців і просуватися на схід. Цей лист лишаю у Львові на явочній квартирі, адресу якої мені дав колись Кнох. Звідси триматиму курс на київську явку. Адреса вам відома. Сподіваюсь у Києві легалізуватися. Скажу, що документи загубив під час евакуації. А може придушу якогось більшовичка та заволодію його паперами. Чекаю на ваші вказівки. Шліть зв'язкового з грішми та радіостанцією».

– Що ви про це думаєте, лейтенант?

– Поки нічого, бо ж не знаю, що то за «Шукач».

– Його справжнє прізвище Андрейко. Карпо Герасимович Андрейко. Колишній офіцер царської, а потім білої армій. Восени минулого року майор Долл послав його на той бік. І я певний: він багато зробив би, коли б не цей йолоп Кнох. Так що ви тепер скажете?

Клинченко удав, ніби роздумує, хоча для нього вже було ясно: зв'язковим пошлють його. Щоб закріпитися на цій позиції, вирішив продемонструвати свою пильність:

– Я припускаю, гер майор, два варіанти. Перший – лист написаний нашим агентом Андрейком. Другий – лист написаний колишнім нашим агентом, перевербованим НКВС. Потрібна перевірка на місці.

– Маєте рацію: підстави для сумніву є. Хоч, одвер-то кажучи, я більше вірю в перший варіант. Надто ненавидить «Шукач» червоних, а в них забагато претензій до нього, щоб повірити в його щирість. Та відкинути сумніви ми маємо право лише після перевірки. Це покладається на вас. Візьмете з собою Войцехівського. Хай він першим і відвідає явку. Скаже, що прийшов один. А ви кілька днів перечекайте. Встановіть спостереження за явочною квартирою. Якщо все буде гаразд – завітайте. Передайте радіостанцію. До речі, вона надзвичайно портативна, міститься в невеликому чемоданчику. Остання технічна новинка конструкторів абверу. Адмірал Канаріс дуже пишається нею. Андрейкові передайте, щоб у Києві не затримувався, просувався далі на схід, влаштувався на оборонному підприємстві й забезпечував нас звідти інформацією.

– З якою легендою ми з'явимося в тилу радянських війск?