П.Кропив’янський Array - В лабіринтах абверу

Доки Микола чекав біля одного з приміщень другого відділу приходу Бізанца, за яким побіг якийсь унтер з писарчуків, раптом десь позаду почулося цокання копит. Озирнувся і власним очам не повірив: прямо по асфальту широкої пішохідної доріжки, прокладеної між бункерами, їхав на чистокровному арабському скакуні вершник у цивільному. На ньому були сіре галіфе, заправлене в легкі чоботи, і такого ж кольору жокейська куртка. Та й на коні вершник сидів хвацько, не гірше за жокея. «Вершник у цивільному на території «Валлі»! Хто б то міг бути? Може, – промайнула думка, – при штабі є школа верхової їзди? Зрештою, розвідник повинен уміти все!»

Коли вершник наблизився, Микола впізнав у ньому… самого шеф-кухаря пекельної кухні. Пізнав по невеличкій постаті, видовженому рожевому обличчю й абсолютно білому волоссю. Саме таким малював його не раз у своїх розповідях Долл, такий же вигляд він мав на фотографії, яку показував у колі абверівців полковник Візер. А одна деталь остаточно переконала Миколу, що перед ним «маленький адмірал»: за вершником, перебираючи кривими ногами, бігла такса рідкісної масті. Мабуть, та сама, портрет якої адмірал повісив у себе в кабінеті. Про цей кабінет серед фашистських розвідників під час зустрічей за чаркою точилося багато розмов. Здебільшого, звичайно, в тому плані, що шеф оточив себе предметами, які постійно нагадують йому про обов'язок перед фюрером і рейхом. Одною з прикрас адміральського кабінету є, наприклад, бронзова статуетка, яка зображує трьох мавпочок: одна піднесла руку до очей, вглядаючись у далину, друга – палець до рота, немовби кажучи тс-с-с, а третя – долоню до вуха. Канаріс часто казав своїм підлеглим, що статуетка ця – символ розвідки, яка все бачить, все чує і вміє тримати язика за зубами. Що ж до портрета такси за кличкою «Зеппль», то він мав нагадувати адміралові і його відвідувачам, що Гітлер вимагає від них саме такої – собачої, бездумної відданості.

Проте верхова прогулянка адмірала у цивільному костюмі по території військового містечка здивувала, мабуть, одного тільки лейтенанта Козаченка. Старожили центрального управління абверу вже звикли до того, що їх шеф у Берліні щодня робив прогулянку по алеях Тіргартена, а тепер переніс їх сюди. Звикли вони й до того, що Канаріс завжди ходив у цивільному.

Відповівши ледь помітним нахилом голови на статутне привітання невідомого лейтенанта, Канаріс поїхав далі, а Клинченко в цю хвилину з почуттям зверхності подумав: «Хоч ти й шеф найчисленнішої в світі розвідки, я про тебе знаю куди більше, ніж ти про мене…». Однак тут же спіймав себе на тому, що це наївно: про першу-ліпшу людину на видноті кожний, так би мовити, рядовий знає більше, ніж вона про нього. До того ж навіть серед постатей з скандальними біографіями Валь-тер Вільгельм Канаріс вважався фігурою одіозною. Ще тоді, коли він був лейтенантом флоту, товариші по службі за надмірний інтерес до чужих справ дали йому про-звисько «Кікер» – тобто той, хто підглядає.

Славу в німецькій розвідці безталанний морський офіцер, але, безумовно, дуже здібний розвідник здобув, допомагаючи в роки першої світової війни Францу фон Папену й капітанові Францу фон Рінтелену чинити диверсійні акти в американських портах і водити за ніс розвідки Великобританії та США. Пізніше, за часів Гітлера, коли тотальне шпигунство стало офіційною доктриною «третього рейху», для фашистських розвідників, як відомо, ніяких моральних норм взагалі не існувало. Це за їх намовлянням гнали німці поперед своїх підрозділів на мінні поля радянських жінок і дітей, порушували всі міжнародні конвенції, знищуючи військовополонених. Канаріс відомий був своєю жорстокістю і зневажанням усіх моральних норм ще тоді, коли Гітлер носив погони єфрейтора. Рятуючи власну шкуру, він підставив свою кохану й наречену, всесвітньо уславлену танцюристку і німецьку шпигунку Мату Харі, під суд французького військового трибуналу, який виніс їй смертний вирок. Щоб утекти з італійської в'язниці, куди потрапив за шпигунство, богомольний Канаріс задушив на сповіді тюремного священика і вийшов у його одязі.

Та коли ці факти з біографії «адмірала в цивільному» були відомі тільки у вузькому колі розвідників, то його справді зоологічна ненависть до комунізму, до радянського ладу здобула найширшу гласність. У 1919 – 1920 роках Канаріс служив ад'ютантом військового міністра тодішнього правого соціал-демократичного уряду Німеччини Носке, прозваного кривавим псом, і брав безпосередню участь у вбивстві Карла Лібкнехта й Рози Люксембург, в ряді антирадянських акцій під час громадянської війни.